Художник з Лісабону - заслужений працівник культури України

 
...Онук колишнього керівника ансамблю „Смеречина” навчається у п’ятому класі школи танцю при Національній консерваторії у Лісабоні. Нещодавно Данилко з дідусем їздили на фестиваль до Австрії, де аплодували легендарним танцюристам з Буковини. Валерій Васильович розповідає про це з мрійливою і щасливою посмішкою: „Деякою мірою це символічно. Надто багато за цим стоїть, надто багато...”.

Минає сьомий рік як Валерій Васьков поїхав з Буковини, де він працював керівником ансамблю „Смеречина” з 1968 року по 1998 рік. Щемно усвідомлювати з якою бездумною легкістю  відпустила рідна Вижниця свого почесного громадянина в ті незвідані мандри надто після тріумфу танцюристів Валерія Васькова у Парижі. Гірко відгукуються рядки Парасковії Нечаєвої (2002 рік): „Пригадую, з якою радістю ми читали статтю у самій газеті „Правда” про успіх вижницького танцювального ансамблю „Смеречина” у Франції. Могли ж утримати його, бо любив свій колектив по-справжньому”.

Відтак 1999 року Валерій Васьков прибув до Лісабону. То був нелегкий початок нового життя. Там він повернувся до своєї першої освіти художника. А вже 2000-го у Лісабоні відбулася його перша персональна виставка...

„Міський фестиваль-2006” гамірливо розгорнувся на вулицях Лісабону. Приємно і радісно було бачити афіші з програмою: „31 липня відкриття виставки живопису Валерія Васькова „Лісабон і лісабонці”, 9.00-20.00, картинна галерея...”.

Вже вдруге зустрічаємось з художником Валерієм Васьковим. Цього разу знову на його вистаці. Оглядаємо разом твори, розпитуємо один одного, ділимося враженнями і навіть не зауважуємо, що раніше не були знайомі і ніколи не зустрічалися у Чернівцях. Цікавлюся його життям в Лісабоні, творчими здобутками і планами на майбутнє. Він залюбки розповідає про перші місяці і роки в Португалії, про  пережите, про творче становлення... Та найбільш охоче говорить про родину: „Багато залежить від того, хто з тобою поруч. Надто важливо, що моя дружина робить усе для того, щоб творчість була джерелом нашої незалежності. Марита має потужну волю до  збереження і розвитку в нашій сім’ї цілющого мистецького клімату. Вона й сама займається живописом, має власні виставки. А молодша дочка навчається на скульптурному відділенні в художньому інституті в Порто, що на північ від Лісабону”. Під час останньої нашої зустрічі вразила низка творів, на яких зображено зануреного у власний світ   циркового клоуна. Він не стільки розважає публіку як вивертень, скільки привертає її увагу замисленою серйозністю, з якою намагається долати страх залежності, страх неволі. За словами автора найголовнішим в цій серії є спроби пластичного втілення одвічної ідеї подолання тенетів суспільного зомбування і несвободи побуту. Класичну алегорію стремління творчого злету і незалежності художник Валерій Васьков втілює з палкою вірою в силу мистецтва.

Лісабон – красуня столиця далекої Португалії,  вічне літо, лагідний вітер з океану та незмінно привітні й дружні люди... Серед них тепер і наш Валерій Васьков...

Газета ”Чернівці” 3 листопада 2006 №44 (834)