„Чернівці” 11 лютого 2005 року

Сам на сам з живописом Олександра Літвінова.

До 50-ліття від дня народження та 30-ліття творчої діяльності.

Художник Олександр Семенович Літвінов народився, живе і працює у Чернівцях. Він є членом Національної Спілки художників України. В дитинстві відвідував художню студію педагога-художника Миколи Федоровича Ткачука. Закінчив художньо-графічний факультет Одеського державного педагогічного інституту. Працює в галузі станкового малярства. Серед жанрів перевагу надає  пейзажу і натюрморту. Є автором численних композицій. Багато пише етюдів на природі. Його твори відомі відвідувачам численних всеукраїнських та міжнародних виставок.      Традиційно обізнані в образотворчості чернівчани власне дозвілля нерідко пов’язують з художніми виставками, музейними експозиціями та захоплюючими переглядами мистецьких витворів в художніх салонах. Сьогодні є доволі людей, для яких знайомство з  творами буковинських художників є незабутнім задоволенням. Відтоді наступні зустрічі хвилюють радісним відчуттям: „Я пам’ятаю ці картини!” І з’являється бажання більше знати про автора.

Багатьох цікавить живопис Олександра Літвінова. Особливо полонить тих, хто сприймає живописний твір насамперед крізь призму промовистих кольорів. Адже повсякчас, коли спілкуюєшся з роботами цього художника, то неодмінно потрапляєш під вплив їх незаперечної дії. Барвиста дзвінкість властива його натюрмортам, лірична притишеність кольорових сполучень виокремлює пейзажі і низку чарівних композицій міфологічно-сакрального змісту. Тонко взяті тональні співставлення творять запашну свіжість його етюдних спостережень. Живопис Олександра Літвінова дає чудову нагоду поміркувати про природу творчості, замислитись над формою та змістом мистецьких образів.

Впродовж 30 років творчий поступ Літвінова перебував у постійному русі. Міркуючи над формуванням мистецької манери митця, пригадується вислів видатного майстра української образотворчості Опанаса Заливахи. Зміну періодів творчості він розглядає як  „потребу власної духовної естетики і вміння прислухатися до себе”. Таке твердження є надто актуальним стосовно Олександра Літвінова, який вважає, що перед митцем повсякчас постає питання: „Як?.. Як відтворити зміст та емоцію?”.

Визначальними у житті Літвінова стало одержиме прагнення  творчості, мистецька атмосфера Одеси, незабутні уроки прекрасного художника викладача інституту Ю.Єгорова, а також жваве професійне спілкування з різноманітними митцями в Україні і за кордоном. Становленню митця значною мірою сприяли заняття в студії Заслуженого художника України Володимира Санжарова та плідне спілкування з буковинським пейзажистом Юрієм Чудіновим.

Після закінчення інституту та повернення до Чернівців тривало нелегке десятиліття утвердження. Працюючи у Художньому фонді, цілеспрямований молодий художник  згодом домігся переводу з копійного цеху на творчу роботу,  через деякий час отримав і власну майстерню. Малярський досвід, набутий протягом 70-80-х років, неможливо заперечити. Творами „Продзагін” та „Червоний дипкур’єр Теодор Нетте” (1987 р.) він продовжив історичну тему, до якої звертався ще в студентські роки. За картину „Оборона Одеси” О.Літвінов був нагороджений першою премією з живопису.

Низка  тих творів невимовно хвилює відчуттям окриленого стану закоханості, надчасовості й щастя. Серед них найбільшу увагу привертають пейзажні композиції-алегорії, які випромінюють чар граційно-загадкових персонажів, символів та передчуття втаємниченої пригоди („Літо” тощо). Цю серію митець називає „прощанням з дитинством 40-річної людини”. Виконаний пізніше в близькій манері твір „Куди поїхав цирк” (2002 р.) є ностальгічним спогадом його душевних почувань. Доречно пригадати, що згаданий  період припав на часи великих змін в пострадянській Україні. Відтак звільнення від потужного ідеологічного тиску якнайкраще сприяло розкриттю багатьох талантів, що зокрема й для Літвінова  означало самостійність у доборі тем і свободу пластичних висловлювань.

Від 2000 року творчість Олександра Літвінова позначена подальшим  творчим поступом. Протягом останніх років з кожним твором, зримо вимальовуються якісно нові риси становлення  стилю митця. В картинах знаходимо втілення його слів  про те, що для нього тепер „є найвижливішим відбір, синтез та акуратне поводження з кольором”.

Він і надалі залишається вірним пейзажному жанру. Улюблену тему зображення природи художник продовжує розробляти в циклі, до якого входять, наприклад,  „Вечір”, „Зима”, „Хуторок”. З тої низки звертає на себе увагу гармонійно викінчений краєвид „Осінь” (2001 р.). Його вартісними ознаками  є лаконічність  висловлювання і промовиста образність. Конкретне середовще автор перетворює на більш умовне через узагальнення та лінеарно-тональну подачу форми. При цьому зображення осіннього мотиву не втрачає реалістичної основи. Сила впливу цього твору є незабутньою. Ще і ще раз повертаємось до чарівної осені, яка в останнє перед зимою немов зачарована милується власною золотою красою, схилившись до маленького озерця.

„У живопису є одна задача – живопис”, – часто пригадує митець уроки Юрія Чудінова. Водночас він не лише усвідомлює безмежність можливостей малярства, а й крок за кроком удосконалює власну майстерності. Мистецьке захоплення Літвінова прийомами стилізації, грою з ритмічною організацією живописної поверхні полотна ведуть до створення артистичних імпровізацій на кшталт композицій 2001 року „Холодне літо”, „Червневий ранок”, „Angelus”. В них і подібних творах цього ряду художник тамує професійну спрагу втілювати гаму почуттів і переживань через зіставлення кольорів та ритм мазків, творячи їх неперервний рух та мінливість. Ці мистецькі візії запам’ятовуються неймовірно приємним спогадом про власне живопис, яким утворена, немов зіткана з кольору та ніжних вальорів нова самодостатня матеріальна субстанція.

       
        Відомо, що водночас з етюдами, живописці усіх часів набувають цінного скарбу малярських навиків і в роботі над натюрмортами. У натюрмортах яскраво розкривається обдарування та   формуєтьсяіндивідуальна образотворча естетика і Олександра Літвінова. Рамки цього жанру дозволяють йому максимальну пластичну розкутість: імпровізувати з формою та компонувати безпосередньо на полотні. Сенс краси для Літвінова нерозривний з виразністю кольору. Саме кольору, надто красі колористичних вирішень, художник надає принципову перевагу. Кольором він неначе ліпить зображення, захоплюючись моделюванням  об’ємів. Палітра майстра доволі різноманітна: від прозоро-білих  („Гілка

каштану”), сіро-перлистих („Іриси”) та пульсуючо-блакитних  тонів („Бузок”, „Проліски”) до золотавих переливів   охри та синього з акцентами оранжових та червоних жаринок („Верба”, „Натюрмот з перцем”, „Фрукти в синій вазі”, „Минулорічне листя”). Написаний білим по білому „Натюрморт з лампою” полонить ефектною ошатністю. Напружені сполучення домінують в колориті   натюрмортів, створених останніми двома роками. Винятково святково виглядають барвисті композиції на білому тлі. „Натюрморт з косівською керамікою та перцем”, „Червона праска” захоплюють звучною взаємодією білого з червоним, синім та жовтим.

         
          Колористична  виразність набирає суттєво нового звучання у творах сакрального змісту. В пластичному  осягненні теми духовності ідея передачі енергетичної сили кольору стає визначальною. На особливу увагу заслуговує натхненний твір „Трійця” (2003 р.). Концентруючи увагу на структурі малярської форми, чільну роль Літвінов відводить ретельно продуманій композиції. Обраний за основу квадрат та безмежжя білого простору сприяють передачі величного спокою і рівноваги. Панування білого у співставленні з червоним кольором набуває тут нової вартісної якості. Влучно визначене кількісне відношення червоного до білого, а також тонко взяті співвідношення чорного, охри та голубого творять внутрішню динаміку полотна.

„Трійця” хвилює високим відчуттям гармонії і глибинним відтворенням ідеї істотності буття. Цей програмний твір є урочистою домінантою творчого доробку Олександра Літвінова, який талановито втілює високе розумінням краси, щоб щедро нею ділитися з людьми.