Газета „Свобода слова”. Час 2000” №48 2008

ПРО ТАЛАНТИ ЧЕРНІВЦІВ ВІД ТЕТЯНИ ДУГАЄВОЇ

Довідка:

Тетяна Дугаєва - мистецтвознавець. Закінчила історичний факультет Львівського держуніверситету ім. Івана Франка. Член Національної спілки художників України. Від 1995 до 2004 року - директор Чернівецького обласного художнього музею. Має роботи в галузі історії мистецтва Буковини, музейної справи, дослідження та популяризації сучасних мистецьких процесів. Авторка каталогів, проспектів художніх виставок, публікацій.

Чернівецький обласний художній музей відзначив перше 20-річчя. На урочистості з'їхалися колеги з Полтави, Львова, Харкова, Кіровограда та інших міст України.

З нагоди свята провели науково-практичну конференцію, на якій обговорювали питання щодо місця і ролі музеїв у сучасному суспільному житті, вихованні... Торкнулися болючих проблем, зокрема, мізерного фінансування, через що нині музеї не живуть, не функціонують як воно мало би бути, а ледь виживають. Лунали й авангардні пропозиції на зразок того, аби докорінно змінити музейну роботу, скажімо, організувати як картинну галерею тощо. Проте вирішили все ж таки в основі своїй залишити музей як такий. Адже це стала мистецька наукова інституція. Хоча в майбутньому запроваджуватимуть новаторські форми, надворі ж бо ХХІ століття.

Після конференції для гостей організували екскурсію Чернівцями. Друга частина дня була присвячена суто ювілеєві. Музейників вітали, нагороджували представники влади. Були й обіцянки... Шкода, що ніхто з них ані словом не обмовився про повернення приміщень, які власне, належать музеєві, хоча тепер мають іншого господаря. Позаяк у постійних експозиціях, до прикладу, картини соцреалістичного напрямку виставити нема можливості - за браком площ, їх показали хоч на виставці "Образотворче мистецтво Буковини XX століття", діставши з фондів.

У ювілейних святкуваннях взяла участь одна з фундаторів і перша директорка закладу Тетяна Дугаєва.
Пані Тетяна вже чотири роки живе поза Україною. Але це не заважає їй, як і раніше, досліджувати буковинське мистецтво. Як подарунок рідному музеєві, улюбленому місту вона привезла експозицію "Таланти Чернівців".

ІМЕНА, ЗНАНІ І ШАНОВАНІ В УСЬОМУ СВІТІ, ОКРІМ ХІБА ЩО МІСТА, ЯКЕ КОЖЕН ІЗ НИХ БЕРІГ У СЕРЦІ

- Скажіть, будь ласка, що це за виставка, як вона готувалася?

- Виставка - етап дослідницької роботи, яка стосується відкриття імен обдарованих у мистецькому сенсі чернівчан. Архітектори, скульптори, художники, котрі народилися або навчалися чи жили, працювали у нашому місті. За різних обставин вони були змушені залишити його назавжди. Решту життя провели в інших державах. Там реалізували творчий потенціал, були відомими, дуже відомими, знаменитостями, а то й гордістю мистецтва тих країн. Наприклад, Моше Бараш, котрий, хоча й не став славетним художником, як то пророкували маленькому вундеркіндові, зате увійшов до історії мистецтв Ізраїлю тим, що започаткував єврейське мистецтвознавство, відродив івритську термінологію, писав книги з історії мистецтв.

- Це той Бараш, чия картина "Мефістофель" є в нашому музеї?

- Так. Я атрибутувала цю роботу, тобто встановлювала автора, час, коли вона була написана. Цікаво, що створив її 12-річний хлопчик. Але про це дізналася після тривалих пошуків. Музей купив полотно у знаного реставратора, збирача Володимира Цуркана. Довго думали, хто ж автор. Адже замість імені та прізвища художника стояв непевний розчерк. Датували твір приблизно початком ХХ століття. Одного разу натрапили на родину Барашів, котрі мешкали в Чернівцях у 20-30 роках минулого віку. В іудейській родині, де неухильно дотримувалися релігійних канонів і принципів, ріс син Моше - талановитий художник. Крім живопису, хлопчик захоплювався літературою, цікавився древністю, єврейськими традиціями, старовинними похованнями. Він досліджував написи на надгробках, вивчав Біблію. Бараші переїхали до Європи, а згодом осіли у Ізраїлі. Моше Бараш став славою і гордістю цієї країни.

- Пані Тетяно, з чого розпочиналася пошукова робота?

- З цікавості. Читала відповідну літературу, звертаючи увагу на митців, у чиїх біографіях зустрічаються Чернівці. Таких віднайшлося чимало. Це мене не здивувало, бо за Австрії столиця Північної Буковини мала статус культурної метрополії. В процесі копіткої, цілеспрямованої, спланованої, послідовної, усвідомленої і, що найголовніше, неймовірно цікавої роботи визначився список імен, знаних і шанованих в усьому світі, окрім хіба що міста, яке кожен із них беріг у серці. Бо, як сказав Бернард Редер, "Усім, чим я є, я зобов'язаний Чернівцям". Серед них є новатори модерністського напрямку XX століття, художники Франції, Італії, Польщі, Австрії, Америки, Ізраїлю та інших країн.

- І як далі відбувалося ваше розслідування?

- Написала по кожному з понад півсотні митців біографії. Потім через Інтернет знайшла сайти музеїв, фондів, галерей, аукціонів, де є їхні твори, а також газети, журнали, спеціалізовані видання, каталоги, в яких написано про них. Таким чином зібрала доста серйозний, змістовний матеріал.

- Що наштовхнуло на думку зробити в Чернівцях таку виставку?

- Постійно спілкуюся з колегами. Якось розповіла про те, чим займаюсь, які маю результати дослідницької роботи Інні Федорівні Кіцул. Вона зацікавилася темою, а невдовзі запропонувала зробити експозицію з нагоди роковин музею і знайшла благодійників, аби надрукувати каталог, який також називається "Таланти Чернівців".

- Як готували експонати?

- На кольоровому принтері роздрукувала біографічні довідки із сигнатурами художників, а також репродукціями, інформативними джерелами, літературою. Всього представлено 39 митців, понад 460 репродукцій.

ЇХНІ ДОЛІ ХОЧ І НЕСВІДОМО, АЛЕ ПРОПУСКАЛА ЧЕРЕЗ СЕРЦЕ

- Чи були якісь несподіванки у процесі пошукової роботи?

- Зустріч із мистецтвом завжди неоціненна, що вже казати, коли це мистецтво високого штибу. Крім того, робота надзвичайно емоційно напружена. Талант вже сам по собі - категорія драматична, а тут ще й період такий, можна сказати надскладний - початок ХХ віку. Скільки потрясінь, горя, радості, відчаю, тріумфу зазнав чи не кожен із них. Багато направду дивовижних художників на собі відчули жах нацистських переслідувань, тортур концентраційних, робочих таборів... Безумовно, їхні долі несвідомо пропускаєш крізь своє серце. Адже неможливо зрозуміти художника, не знаючи, не відчуваючи того, чим він жив, дихав, чого прагнув, що любив, ненавидів, не поринувши з головою у його всесвіт. І не передати втіху, коли дивилася їхні роботи. Серед них чимало справжніх шедеврів.

Скульптор Бернард Редер, архітектори-дизайнери Джон Еберсон та Фрідріх Кіслер, художники Рувен Рубін, Антоні Стефановіч, Едуард Амеседер, Микола Івасюк, Володимир Загородніков і багато-багато інших - усі вони тою чи іншою мірою були чернівчанами. Шкода, що одного разу виїхавши, більше ніколи не поверталися сюди.

Список буде поповнюватися, а потім настане черга наших краян, талановитих художників, які помандрували у світи в 70-х минулого століття. Я відстежую їхню творчість, успіхи.

- Якою буде подальша доля вже досліджених матеріалів?

- Згодом назбираю на книжку, а поки друкуватиму у вигляді статей у періодичних виданнях. Історія мистецтв Чернівців збагатиться цими воістину видатними постатями. Принаймні маю на це велику надію.

Розмовляла Олена РОСИНСЬКА