Тетяна Дугаєва
Буковинське малярство, 2002-2003


Пластичне мислення Бориса Шебрякова

(1948-2002)

 

 

Шебряков Борис Володимирович народився 8 листопада 1948 року в Станіславі (нині –    Івано-Франківськ), помер 14 квітня 2002 року в Чернівцях, похований в Івано-Франківську.

Член Національної Спілки художників України з 1983 року. Працював в галузі станкового малярства та художньої кераміки.

1968 року закінчив відділення художньої кераміки Косівського училища декоративно-прикладного мистецтва. Вчителі з фаху – Ю. Касіяненко, М. Анденок, В. Аронець.

      1977 року закінчив живописний факультет Ленінградського інституту живопису, скульптури і архітектури ім.. І.Е. Репіна Академії мистецтв СРСР. Викладачі – О. Зайцев, Л. Худяков, Є. Моісеєнко.

      З Ленінграду до Чернівців Борис Шебряков приїхав 1978 року, де і розпочалася його самостійна творча робота. Вона осяяна була настановою відомого художника Євсея Моісеєнка, яка була йому за кредо: мистецькі твори художника є результатом емоційного захоплення природою та справжнім судженням митця про людей та життя.

        Борис Шебряков працював у кількох жанрах: пейзажі, портреті, натюрморті. Звертався він і до тематичних композицій.

Створюючи портрети, він не забував порад свого вчителя Я. Худякова: “Не змальовувати, а малювати”. Він пам’ятав і те, що ключ до створення художнього образу – у гармонії двох засад: вірності натурі і складання пластичної думки про неї. В портретах Шебрякова є інтригуюче відчуття незбагненної таїни, яку він бачить в людині. Узагальнюючи і точно відбираючи характерне, художник дає глядачеві можливість відчути значимість і цінність особистості (“Портрет старої вчительки”. 1976, “Портрет студентки”. 1977, “Портрет актора Канівського Н. Г. 1975”). Його твори відрізняють точний рисунок, вивірені пропорції, енергійне моделювання об’ємів та активність кольору.     

  
       Ранні пейзажі Шебрякова присвячені чудовому місту на Неві. Їх об’єднує особлива лірична інтонація, яка відбиває істинне ставлення художника до природи. В невибагливих мотивах митець будує гармонійні кольорові сполучення на зближених тонах з точно взятою силою світла й тіні, завдяки чому він досягає влучної образної передачі стану природи. Огорнутий туманним серпанком Ленінград постає то сірувато-перлистим (“Біля причалу”, “Вітрильник “Святий Петро””. 1973), то синьо-сірим у щільній надвечірній імлі (“Причал”. 1974). Глибокий емоційний вплив справляють золотаво-прозорі пейзажі (“Ісаакіївський собор”. 1973, “Місток на Мойці”. 1974, “Крюков канал”. 1976, “Нікольська дзвіниця”. 1974).

        На відміну від стриманої, часом суворої Неви, Чорне море на полотнах Шебрякова неспокійне й динамічне. В кримських краєвидах 1980-х років колір також звучить інакше: більш насичено й дзвінко. Так, наприклад, в пейзажі “Пам’ять” (1984) глибокий ультрамариновий і густий зелений утворюють напруження і несуть активне емоційне навантаження. Вертикальні ритми кипарисів, які є смисловою домінантою композиції, надають мотиву монументально-величного, дещо пафосного звучання.

 
 

В образотворчій мові буковинських пейзажів з’являються нові живописні і пластичні особливості. Змінюється ритміка загальної побудови. Митець звертається до панорамних розгорнутих по горизонталі та вглибину краєвидів. Проте все більше він тяжіє до площинної декоративності. Нової якості набирає і колір – звучання улюблених синьо-коричневих та синьо-зелених сполучень змінюється в залежності від сили кольорових акцентів. Відрізняється і система просторових зв’язків, які деінде утворюються чистими пробілами основи (полотна або картону).

          В архітектурних пейзажах 1980-90-х років, які вирізняє енергійна пастозна фактура та значні узагальнення, Б. Шебряков часто звертався до чернівецьких мотивів (“Старі Чернівці”. 1980, “Театр ім. О. Кобилянської”. 1988). В них підсилилась тенденція до обмеження палітри лише кількома ущільненими кольорами: здебільшого коричневого, синього та чорного.

Шебряков створив низку чудових натюрмортів. Невибагливі постановки з квітами, які він полюбляв писати, залишили нам добрий спогад про чулу й водночас дещо сувору душу митця.