Мистецькі та світоглядні засади пластики Опанаса Шевчукевича

(сторінками щоденників митця)

Опанас Шевчукевич  (1902-1972) - талановита людина, обдарований буковинський гуцул, який виріс у гірській місцевості,  в унікальному фольклорному середовищі села Виженка Чернівецької області. Своє покликання митця він реалізував у фігуративній скульптурі малих форм в мистецькій атмосфері Західної Європи. Проте не у рамках "вченого мистецтва", а - як самобутній художник-примітивіст з релігійно-містичними переконаннями, забарвленими потягом до міфологічно-космологічних традицій.  З мистецтвом примітиву його споріднює відкрита безпосередність, наївний символізм, спрощеність подачі.

            Водночас його творчість  зазнала впливу модерністського європейського мистецтва ХХ століття, а саме - німецького експресіонізму з властивими йому драматичним трактуванням життя у характерних загострено-виразних  пластичних формах.

           Перші публікації про скульптурні роботи Опанаса Шевчукевича з'явилися у 20-30-х роках у Німеччині та у буковинських часописах. Відомості про творчість Шевчукевича-скульптора також подаються у таких виданнях 60-70-х років як журнал "Дружба народів", "Всесвіт", у книзі С, Пророкової про Кете Кольвіц , Д. Степовика  "Скринька див".

           У Чернівецькому художньому музеї  протягом 1991-1993 років було зібрано значну частину  творів Опанаса Шевчукевича та його архів (рукописи, фотоматеріали, репродукції, документи, публікації тощо). 1992 року у музеї відбулася його перша найповніша  персональна виставка. Постала можливість  докладного дослідження спадщини митця аби здійснити  аналітичний виклад феномену його особистості, прослідкувати витоки, впливи   та логіку розвитку творчості скульптора. Метою доповіді є намір підсумувати певну роботу з вивчення зібраної колекції, систематизації  доробку Опанаса Шевчукевича, а також викласти міркування щодо засад його мистецтва на основі таких важливих першоджерел як щоденники, поезії, епістолярні та публіцистичні матеріали.

           Задля розуміння творчості митця слід звернути увагу на житєві колізії, що формували характер молодого Опанаса, на світ зацікавлень юнака з гірської Буковини, якого доля закинула на початку ХХ століття до відомих мистецьких центрів Європи, де вирувало інтелектуальне й духовне життя. Саме цей період його мистецького життя  є найбільш плідним і яскравим.        

           Опанас Шевчукевич - людина допитлива, вразлива, із загострено-емоційним сприйняттям життя і значною мірою містичними передчуттями. Ще у віці 16 років він назвав себе "мучеником у мріях". Саме так Опанас Шевчукевич записав 26 серпня 1918 року у домашній записник майбутньої дружини Олі Бажанської у Вашківцях. І   знову через 6 років вже у Берліні записує: "Я завжди самотній". А у листі від 11 лютого 1923 року до діда і бабусі пише: "Сиджу між людьми і вони не бачать мене, і я не бачу їх. Я сам самітній  самотиною..." Він мав нахил до споглядання, самозаглиблення, до міркувань про життя, людей, будови світу, про що свідчать численні нотатки у щоденниках: "Ой, думки мої думки. Ви моя насолода, моя розрада. Я хочу бути сонцем, а ви - моїми проміннями" (14 квітня 1924 року). 7 квітня 1924 року записує: "Відтак приглядався до діток, що гралися у жмурки. Так грається людська судьба з поодинокими людьми. Однак, хто не зав'язує своїх очей, хто не грає сліпої лапанки, а живе собою для всіх - щасливець".

           Стремління до навчання, невимовна спрага пізнання вирізняла його від юних літ. 1921 року він розпочинає навчання у Чернівецькому університеті. Через рік вирушає до Німеччини і 1929 року після закінчення медичного факультету Фрайбурзького унівеситету отримує спеціальність лікаря.

           Опанас шукає себе у цьому житті. Він тужить за Виженкою, Україною. 22 січня 1923 року відвідав свято 5-ї річниці Української державності, урядженого Спілкою Українського студенства в Німеччині, де слухав виступ Б. Лепкого. після чого записав: " ...грімка пісня "Ще не вмерла..., синьо-жовті стяги злились в одну гармонію української ідеї в один могутній дух єдності і волі...".

           Він вступає  на медичий  факультет Берлінського університету. За щоденниками  можна прослідкувати як формувалось ставлення Шевчукевича до майбутньої професії. 28 січня 1924 року записує: " Від медицини так порожньо стає в душі і в цілому житті - від тієї науки." Далі через 10 днів: "Находжу у медицині чим раз більше приємності і інтересу".

           Опанас багато читає, слухає музику. Після концерту  24 січня 1924-го записує: "Адажіо (Лало) отворило мої вуха, бо з того часу я вже думав, що я глухий...". "...музика Чайковського (Шоста патетична симфонія) зворушила мою душу". Про концерт Гайдна та Бетховена: "Музика пливе через душу, забирає з собою весь намул: перетворює душу у музику". "... штука музики ушляхетнює душу (Моцарт)".

           Перед студентом з Буковини відкрились славетні музеї європейських міст те велична скульптура готичних храмів Берліна, Фрайбурга, Кельна, Магдебурга: "Як притягає мене до себе штука. Був сьогодні у Кайзер Фрідріх Музеї, оглядав образи старих німецьких артистів" (3.04. 1924 р.). "Там, де почую лише слова "мистецтво" і "штука", так я забуваю за все, і ціла моя душа переповнена цим почуттям як ріка водою". Я знову оживаю і - так само у філософії" (23.04.1924 р.). Доволі часто згадується  у щоденниках  швейцарський теолог Еміль Бруннер (1889-1966). Опанас Шевчукевич з захопленням читав його книгу "Наш Христос". Напевно, перебуваючи під враженням від неї і спрйняв він теорію Бруннера про близький кінець світу, який спричинив розвиток цивілізації та технічний прогрес. Тема кінця світу, жахів та перетворень знайшла яскраве втілення у пластиці. Перші твори Опанаса (а саме так він підписував їх) з'явились 1923 року. Про це він зазначив у короткій автобіографічній довідці до докторської дисертації 1929 року. Це були фігурки знедолених, самотніх, жебраків, усїх, хто "закований у кайдани світу "(щоденник 28.11. 1923 р.) - ймовірно, жертв цивілізації за Бруннером. Одна з перших -  "Жебрак". Саме на неї  натрапила Кете Кольвіц у антикварному магазині. Вона віднайшла автора у лікарні навесні 1924 року. З того дня вони заприятелювали. К. Кольвіц та її творчість відіграли значну роль у житті Шевчукевича і у становленні його як митця. Відчутний  вплив німецького експресіонізму у ранніх творах Опанаса почасти можна пов'язати також і з цим знайомством. Пластиці Шевчукевича властиве несамовито-екстатичне напруження форми, промовиста розкутість і передача гострих  почуттів. Його цікавлять крайні стани людини: екстаз, розпука ("Крик до неба", 1925, "Біль і горе", 1926, "Відчай", 1933), а також згаслий спокій масок покійних ("Посмертна маска мами", 1953, "Донця", 1957). Окреме місце в його доробку посідають двосторонні фігуративні композиції-фантасмагорії, які вражають гостротою образного впливу ("Язиката зневага", 1932, "Голова старої", 1948 тощо).

            Легко собі уявити як вразили молодого буковинця рельєфи та скульптура, вітражі у соборах Західної Європи. Наприклад, зображення хімер та потвор  на порталах, на капітелях колон, численні скульптури  та страшносудні рельєфи храмів у Кельні, Наумбурзі, Фрайбурзі, Лані. Окремою групою творів були жіночі постаті, фігури людей у молитві, пророків, жебраків, знедолених, самотніх. Їх гранично гротесковий вигляд, обличчя,спотворені гримасами болю, жалю або страху передають глибокі почуття ("Жебрак", "Із скали в безодню",  "Біль і горе", "Смерть", маска "Чорт", рисунки у щоденниках). В них напрочуд зримо відчутні впливи середньовічної пластики.

           Опанас Шевчукевич завжди був сповнений бажання пізнати і осмислити світ. Спрага знань, стремління до самопізнання приводили його до глибоких роздумів та вивчення творів " тих людей, школу яких мусив пройти, на котрих думкою молиться людський світ, людські серця - Христос, Спіноза, Бруннер ( щоденник від 22 квітня 1924 року).

           Твердження Спінози про те, що усі речі є одухотвореними, що Бог і природа єдині, а людська душа вічна, подіяли на Опанаса Шевчукевича невідворотньо і назавжди. Він сповідував ідеї пантеїзму до кінця своїх днів. 1960 року він позначає: "В дійсності смерті немає. Ніхто ніколи не вмирає... Лиш видима форма зникає". А за два роки до смерті 10 жовтня 1970 року  пише: "Я вічність пізнав, я вічністю живу. Вічними шляхами у вічність іду". Під цим кутом зору розглянемо і його рисунки та записи у щоденниках про перевтілення душ, одухотворення сил природи. Сніжинки, краплі дощу, листя, сонце постають у малюнках на сторінках щоденників-поезій живими істотами ("Жовтень", "Листопад" (1959), "Перший день весни" (1960). "Не лише людина живе, а все, що довкола, живе. Кожна річ має свою власну мову. І дерево, і квітка, і камінь..." (газета "Час", 15 травня 1939 рік). Цікавими і доречними видаються паралелі і співставлення  мотивів  середньовічних рельєфів у готицьких соборах на тему "Людина-рослина" з  численними замальовками  на подібні перетворення у   щоденниках  Опанаса Шевчукевича 1950-60-х років.

           Ідея безперервного життя уособлена у темі материнства і жінки. Вона набуває яскравого мистецького втілення завдяки виразним силуетам, мелодійним ритмам плинних ліній, експресії рухів та узагальненим контурам ("Задумана", "Освідчення, "Мадонна" тощо). "Не знаю, але як побачу маленьку дитину або ще маму з дитиною", - пише скульптор 1 вересня 1922 року ,- "то не знаю, чи є для мене де кращий образ у природі".

           Особливе ставлення у Шевчукевича до сонця і зірок. Він завжди ототожнював себе з сонцем. Зіркою-долею він позначав кожний свій поетичний і скульптурний твір, обрамовуючи зірками  підпис "Опанас".16 березня 1923 року робить  висновок: "Наше завдання дуже велике у житті: стати сонцем для себе і для всіх".

           У портретних творах 1929  року та 1930-х років відчутним є результат відвідин класів Академії мистецтв у Берліні та спілкування з професійними митцями. Він напрочуд швидко сприйняв методи побудови голови, розподілу маси матеріалу, конструкції об'ємів. Адже від природи добре відчував пропорції форми і об'ємів. Про це свідчать такі рисунки, як "Жінка у капелюсі" (1930), "Ескіз голови", де за основу об'ємів бере систему кіл, окреслюючи голову контуром, утвореного п'ятьма колами. Скульптурний  портрет Івана Бажанського  свідчить про те, що Шевчукевич  добре передає портретні риси та портретну подібність натури. У низці жіночих портретів переконлива відповідність натури переростає у тонкі образи. Оригінальними є варіанти композиційних вирішень портретів. Деякі твори мають вигляд стовпа, утвореного вертикально розміщенними образами ("Вищий нижчого", 1927, "Сім'я в молитві", 1932).

           Окреме місце  у творчому доробку митця посідає анімалістичний жанр. Протягом п'ятьдесяти років він ліпив "казочних тварин"- лагідно- кумедних, фантазійно-небачених, даючи волю щирим і непідробним почуттям.

            Пластика та малювання давали Опанасу Шевчукевичу за висловом скульптора Георга Кольбе вихід його внутрішній уяві, його образам-видінням, "яким слід надати більш визначену, свідомо цілеспрямовану, менш випадкову форму...". І далі він радив : "Людина не може лишатись дитиною хоч як би й гарно це не видавалося. А мусить через знання вернутись назад до ... безпосередності дитини" (з листа Г. Кольбе до О. Шевчукевича від 7 червня 1929 року).

           Дослідження творчості Опанаса Шевчукевича,  осмислення його багатотомної сповіді  у щоденниках дає переконливу можливість сприйняти його мистецтво як спосіб бачення і переживання світу в оригінальних формах, як стихійний прояв високих образних устремлінь людини з багатою вразливою душею та яскравою уявою.