Перлини буковинської православної художньої творчості.
("Раритетні іконостатси чернівецькі музейники знаходилина дзвіницях та горищах церков.")

(З досвіду формування зібрання та експедиційної роботи Чернівецького художнього музею)

В силу історичних умов розвитку нашого краю, поліетнічності та географічного розташування споконвічно українська культура буковинців набула оригінальних самобутніх форм. Значною мірою це торкається сакрального мистецтва, пам’ятки якого широко подані в експозиції Чернівецького обласного художнього музею в розділі “Культове мистецтво Північної Буковини XVII-XX ст.” Цю колекцію утворено переважно в результаті численних знахідок під час дослідження храмів районів краю (Сторожинецького, Новоселицького та Хотинського).

	Передачі музею прекрасних зразків народного й професійного ікономалярства сприяв масовий рух відновлення храмів у роки могутньої хвилі духовного і національного піднесення. Здебільшого то були ікони, корогви, твори культового декоративно-прикладного мистецтва, які вийшли з церковного вжитку і знаходились на горищах та дзвіницях. Усі вони мали значні пошкодження і потребували ґрунтовної реставрації. Окрім експедицій, серед джерел поповнення зібрання – благодійні дари музею окремих митців і меценатів та передача творів за сприяння Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей.         В результаті в Художньому музеї утворено ряд колекцій, які мають мистецьку, культурну та історичну цінність. Серед них твори народного малярства – буковинські хатні образи, корогви, ікони на склі, рідкісні композиції  на тему “Страшного суду”, храмові ікони роботи професійних майстрів XVII-XX ст., стародруки тощо.         Окрему групу надходжень утворюють вівтарні образи ХУІІ-ХІХ ст., які виконані західноукраїнськими, молдавськими, італійськими мандрівними майстрами. До неї належать ікони з празничного ряду  Лужанського храму, страсного ряду церкви з Садгори, образи із церков Сторожинецького,  Хотинського районів.     З гірського хутора поблизу Усть-Путили за сприяння Чернівецько-Буковинської Консисторії до музейних фондів надійшли ікони з апостольського ряду “Богоматір Покрова” та “Христос на троні”, що виконані наприкінці XVIII ст.. Про унікальне обдарування невідомого місцевого майстра промовисто свідчать шляхетно стримана майже монохромна кольорова гама, велична урочистість постатей, чітка контурна обвідка та гранична узагальненість зображення. Після складної й тривалої реставрації ікони подано в музейній експозиції.         Храмові ікони початку ХХ ст.. “Христос і самаритянка”, “Богоматір Покрова” із Садгори створені іншим талановитим невідомим майстром. Вони вражають лаконічною монументальністю постатей святих, поданих у спрощених площинних формах та мажорною гамою відкритих кольорів червоного, зеленого, синього. Гордістю музею є колекція буковинських хатніх образів кінця ХІХ – початку ХХ ст., які постають цілісним і яскравим явищем. Це є перша і єдина в Україні музейна експозиція, яка дає можливість визначити своєрідність стилістичних відмінностей та прослідкувати іконографічну й образну систему цієї групи творів українського народного малярства. Характерними сюжетами є Розп’яття з пристоячими (ікони 1885 та 1887 років), Богородиці з дитиною та зображення Великомучениць Варвари, Катерини, Пророка Іллі (1898 р.), Святого Миколая (1890 р.) та Юрія Змієборця. Вільна інтерпретація багатофігурних композицій в буковинських іконах є неповторним проявом образотворчого фольклору. Їх вирізняє підвищена декоративність, яку утворено урочистою площинністю зображення постатей та мелодійною ритмікою ліній, акцентованих чорним контуром. Тло майже завжди декороване характерними для буковинських образів круглими розетами у вигляді сонечок, зірок та галузками квітів. Яскраву рослинно-квіткову орнаментацію тла піднесено й радісно доповнює дзвінка кольорова гама:  гаряча червоно-жовта палітра в одних образах та холодна синьо-зелена – в інших.       Буковинські композиції мають особливий спосіб розміщення персонажів: кожного з них подано фронтально, ізольовано один від одного. Ростові або поколінні фігури розміщені у вигляді фризових композицій і не пов’язані спільною драматургією. Все це підкреслює величну монументальність образного ладу.         Хатні образи виконували і продавали на ярмарках у Сторожинці, Заставні, Чернівцях, сусідній Івано-Франківській області. Встановлення авторства творів народного ікономалярства ускладнена тим, що більшість з них не підписана, а місце їх виявлення часто не відповідає місцю їх створення. Отже низка невідомих майстрів, імена яких не зберіг час, залишили нам спадок неповторної краси й гармонії.

 Нелегкою є і атрибуція таких  музейних предметів, як корогви. Для них анонімність авторів та відсутність написів про дати створення є традиційною. До музейної збірки корогви також надійшли з численних експедицій. Утворена колекція дає можливість збагатити уявлення про ці рідкісні й малодосліджені пам’ятки релігійного мистецтва. Адже корогви є процесійними ритуальними образами, які слід віднести до одного з найцікавіших явищ українського іконопису XVIII-XX ст..

    Корогва (від монгольського “оронго” – знак, знамено) – священне знамено, яке закріплено на древку та поперечних планках, у вигляді полотнища з фестонами по нижньому краю з двостороннім живописом. У давнину – це військовий стяг, а згодом – атрибут церковної хресної ходи на Великдень, Богоявлення, престольні свята, похорони, а також у часи стихійного лиха. З ХІ ст. на знаменах з’явились зображення хреста, Ісуса Христа та Святих. Такими є загальні відомості про корогви.

    Церковні корогви є цікавою темою окремого дослідження в контексті вітчизняного сакрального мистецтва взагалі та буковинського ікономалярства зокрема. Корогви, які є по суті живописними двосторонніми іконами на полотні, мають певну специфіку в сенсі іконографії, сюжетів і образної системи.

Сюжети корогв носять напрочуд різноманітний характер. В колекції музею є кілька груп пам’яток, композиції яких інтерпретують численні біблійні перекази з характерними проявами іконографії Ісуса Христа та Богоматері. Наприклад, “Різдво”, “Хрещення”, “Преображення”, “Воскресіння”, “Вознесіння Ісуса Христа”, “Розп’яття з пристоячими”, а також “Христос Вседержитель”, “Моління про чашу”. В численних сюжетах подана іконографія Богоматері: “Різдво Богородиці”, ”Благовіщення”, “Богоматір з немовлям”, “Успіння Богоматері” тощо.

На відміну від таких багатофігурних композицій, більш поширеними є зображення Новозавітної Святої Трійці, а також численних Святих: Миколая, Василія, Петра та Павла, Іоана Хрестителя, Георгія Змієборця, Святих Великомучениць, Пророка Іллі, Святого Іоана Сучавського та Святих Апостолів. Монументальна одно- або двофігурна композиція є більш типовою для корогв. Як правило, це – ростове або поясне зображення. Його розміщено у середнику фронтально. Поле корогви та фестони завжди декоровані рослинним або квітковим орнаментом, зірками або херувимами. Часом – це оригінально вирішені пишні галузки стилізованих або реалістично трактованих квітів, які стилістично та за кольором гармонійно узгоджені з основною композицією (корогви “Святий Гавриїл та Святий Михаїл”,  “Святий Миколай” 1892 року). На  корогвах першої половини ХХ ст. поширеним був звичайний трафарет  – геометризована орнаментальна смуга або виноградні грона (корогви “Казанська Богоматір. Святий Онуфрій”, “Воскресіння. Вознесіння”). Доволі часто зустрічається і декор у вигляді зображення геометричного народного орнаменту.

Серед авторів корогв доволі численними були самодіяльні або напівпрофесійні майстри. Разом з тим, багато корогв створено вправною професійною рукою, позначених творчою індивідуальністю майстра. 

Увагу привертають своєрідно схематизовані, пластично увиразнені композиції, прикметним для яких є народна безпосередність інтерпретації біблійного сюжету: наївна манера, спрощена декоративно-площинне трактування об’ємів, узагальненість пластики та жанровий характер поданих сцен. Серед них – корогва межі XIX-XX ст.. “Різдво Христове. Новозавітна Свята Трійця” (Сторожинецький район).

 Іншою манерою виконання, також позначеною рисами народного ікономалярства, вирізняється корогва “Успіння Богородиці” початку ХІХ ст.. ( Новоселицький район, с. Топорівці) з її контрастними червоно-синьо-жовто-зеленими відкритими кольорами та пишним квітковим декором.

 Такі зображення, як на корогві зі Святим Василієм (село Атаки, Хотинського району, перша половина ХІХ ст..), належать до окремої групи пам’яток. Їх об’єднують певні прийоми письма, як от: об’ємне світлотіньове моделювання лику та рук, темна карнація лику, що виконана вохрою з підрум’янком. На полях – яскраві квіти, які скомпоновані з зірками з тонким відчуттям ритміки. В корогві “Святий Миколай” початку ХХ ст.. із Сторожинця вражає  оригінальна подача морського пейзажу та деталізоване зображення морського судна та човна з вітрилом.

 Збереглося корогв порівняно не багато, оскільки час їх життя нетривалий. Адже корогви не знаходились у храмі постійно: їх виносили просто неба у будь-яку погоду. Вони швидко руйнувалися і ставали непридатними для церковного богослужіння. В храмах їх нерідко ремонтували: вціліле зображення монтували на іншу тканину. Знайдені нами на дзвіницях корогви, що вийшли з церковного вжитку,  значно пошкоджені, забруднені, деформовані, з утратами шару фарби та полотна. Зображення на багатьох з них ледь проглядається під шаром пилу та бруду.

 Отже, переважна більшість корогв та образів дійшла до нас у зруйнованому вигляді. Ці унікальні й рідкісні твори іконописання потребують дбайливого збереження, консервації та ретельної реставрації, що відкриє можливості  їх ґрунтовного вивчення.

 Історія релігійного мистецтва Буковини, яку ми розглядаємо  в контексті розвитку мистецької культури України, має доволі багато білих сторінок. Через складні, часом трагічні для культури нашого суспільства події, культове мистецтво краю зазнало неймовірних втрат.  Безслідно зникли у 40-50 роках музейні  та приватні збірки давнього образотворчого мистецтва Буковини. Відтворити середньовічне мистецтво ХУ-ХУІІ ст. на теренах Північної Буковини майже немає надії. Пам’ятки релігійного малярства ХУІІІ-ХХ ст.ст., які ще залишилися у храмах краю, потребують термінової уваги реставраторів, дослідників і тих, хто свідомий неприпустимості  залучення  випадкових осіб до поновлення ікон. Такий підхід до збереження творів сакрального мистецтва Буковини відкриє шлях подальшим науковим дослідженням самобутніх пам’яток вітчизняної культури.