СВІТЛЕ І ЛАГІДНЕ МИСТЕЦТВО

"...Я люблю викладацьку роботу. Вона мені легко дається. Знаю, відчуваю її і почуваюся вільно серед учнів і педагогів. Це - моє середовище. - І ставлячи на мольберт наступний свій твір, веде далі. - ...Думав, що не буду вчителем. Але життя повернуло інакше..." Так щиросердно зізнається член Національної Спілки художників України Юрій Петрович Гушкевич. Понад 20 років присвятив чернівецький живописець педагогічній роботі. З них десять - викладає малюнок та живопис у Чернівецькому вищому професійному художньому училищі № 5.
А, виявляється, бачив себе художником ще хлопчиком. Доля провадила його мистецькими шляхами з дитячих років, а потім - в юності і пізніше - під час служби в армійських лавах. У Чернівецькому художньо-професійному училищі №5 він вчився на альфрейщика. Під час практики опановував техніки настінного розпису та мозаїки, які виконував за ескізами чернівецьких митців Миколи Вілкова, Юрія Чудінова. Згодом у Києві брав участь у реставрації Софії Київської, Кирилівської церкви та Андріївського храму, де удосконалював своє вміння у малярних, альфрейних роботах, золоченні тощо. Далі була армія і водночас вечірнє навчання в студії образотворчого мистецтва при Студії військових художників імені Грекова в Москві.
...Начальник штабу полку відпускав мене на вечірнє навчання тричі на тиждень", - спогади щасливою посмішкою засвітили обличчя Юрія Петровича. Відтак протягом двох років отримував професійний вишкіл у студії, яка за-клала підвалини становлення Гушкевича і як художника, і як людини обов'язку.
Отже, воля стати художником міцніла і гартувалася. Наступний щабель - вища мистецька освіта. Її Юрій здобув на художньо-графічному факультеті в Одеському державному педагогічному інституті ім. К.Д. Ушинського. Під час навчання побував у Ленінграді. Цю поїздку отримав як нагороду за кращий офорт. Тож юнак на той час уже встиг познайомитись із шедеврами світового мистецтва у музеях Москви, Одеси, Ленінграда. Заняття із живопису в майстерні викладача інституту живописця Івана Логвина захоплювали особливо. Мистецька атмосфера, в якій перебував Юрій Гушкевич, та власна цілеспрямованість невідворотно формували майбутнє: " В інституті я гостро відчував, що мусив малювати".
За побіжним викладом життєвого сходження згасає гострота переживань молодості від перевтоми і знесилля, нестатків і тривожних турбот про рідних, молодших братів і сестер. Та усі негаразди почали відходити й тьмяніти через окрилення відчуттям, що власна профе-сійна причетність до творчості стала-таки чільною справою життя.
Малярство художника Юрія Гушкевича влилось у русло буковинської образотворчості цілком органічно. Він є учасником всеукраїнських і міжнародних виставок. Його живописні твори почали з'являтися в Чернівцях на виставках ще на початку 1980-х років. Неспішний і вдумливий, самозаглиблений і мовчазний молодий художник приносив до виставкової зали свої роботи. Першими були літні мотиви куточків парку Шиллера в Чернівцях.
"...Дедалі більше мене приваблювали ландшафтні пейзажі. В роботі над ними почав ставити завдання малярського штибу...", - пригадує митець, ставлячи на мольберт ранній свій етюд "Мотив у Вовчинці". З цим твором пов'язані дорогі його серцю спогади про знайомство з уславленою буковинською мисткинею, визнаним майстром українського малярства Одаркою Киселицею
(1912-1999 рр.). Відбулося воно у Луківцях, рідному селі Гушкевича, що на Вижниччині, куди вона навідувалася для відпочинку.
"...Видалася вона мені статною, величною. Влучно і стримано промовляла, оглядаючи мої роботи: "Зверніть увагу на мастихін. Виходить жи-віше, а пензлем - суховато. Так і працюйте." Її зауваження звучать для мене переконливо і сьогодні. ...Кілька разів разом писали етюди. Часом чув від неї: "Ви поспішаєте, Юрію!" Мене вражало, що Одарка Олексіївна на етюдах працює виключно мастихіном і кладе мазки напрочуд точно. І погоджувався: "Хто ж мене жене?.." Вона вміла стримано, але водночас впевнено заохотити: "Мусите в житті відкинути все. Маю надію, що ви справитесь. Працюйте". Киселиця - великий майстер. Дотепер чую щемливі слова Одарки Олексіївни, коли вона вже не могла працювати: "Я би так малювала, я так очима малюю, Юрію!.."
Життя відвело на це знайомство понад 10 років. Воістину доля щедро подарувала Гушкевичу можливість торкнутися того "озонового шару мистецтва", який зміцнила і творчість одного з найпотужніших митців України - Одарки Киселиці.
Один за одним переглядаємо твори Юрія Петровича. Натюрморти, краєвиди, портрети різних років... У них митець послідовно проявляє себе відповідно до власного темпераменту. Значною мірою це спостерігається у краєвидах. Видається, що царина пейзажу домінує у творчості Юрія Гушкевича. Він часто буває на етюдах в Карпатах, у себе в селі. Полюбляє околиці Чернівців. Пленерні напрацювання є своєрідним малярським архівом, корисним інформаційним творчим фондом. У ньому художник зберігає власні спостереження і унікальні емоційні накопичення, які повсякчас використовує в своїй творчій роботі над втіленням і увиразненням мистецьких образів. Справжня насолода переглядати етюди і водночас порівнювати їх із відповідними завершеними творами. Бо саме так можеш відчути процес образного творення і збагнути творчу індивідуальність автора. Себто те, що і вирізняє його творчість з-поміж інших.
"...У житті таки є щасливі моменти! Деякі етюди підказують нові шляхи, нові завдання. З цього етюду, що називається "В очереті", написав пейзаж "Тихесенько вітер віє" (2004 р.), а від етюду "Ставок" народився твір "Пожовкло" (2004 р.). Композиція в них зберігається, проте інтерпретація інша. Пішов шляхом більшого узагальнення, взяв ширше. Бачу тут свіжість вирішення. Хочеться ще до цього повертатися!"
Прикметно, що Гушкевич відбирає в природі виключно ті ефекти і стани, на які відгукується його душа і творча фантазія. В останніх двох творах увага живописця прикута до сонячного світла, до контрастів холодної тіні й яскравого сонця. Зберігаючи глибину простору, він узагальнено вирішує композицію, йдучи шляхом живописної декоративності. Енергетика крупних мазків пензлем та енергійних дотиків мастихіном створює потужний ефект колористичної експресії й емоційності. Поштовхом до задуму у нього завжди є конкретне переживання: величний спокій і ошатна урочистість жовтогарячих осінніх ланів ("На полі", 2001 р.), дивовижна чарівність краси гарбузового врожаю ("Гарбузове поле", 1999 р.), смарагдово-помаранчевий ліс і його віддзеркалення у водяній гладі ("Повіває осінь", 2005 р.).
Проте з роками підходи Юрія Гушкевича як до пейзажу, так і до натюрморту змінюються. Він уникає натуралістичної імітації. Натомість щоразу задумує і вирішує певні формальні завдання задля промовистої образної настроєвості. Його кращі натюрморти виокремлюють декоративність, пластична рухливість мазка та колористична гармонія ("Квіти золотії", 1998 р., "Квіти осені", 1990 р., "Буковинський мотив" 1990 р.). У "Натюрморті на червоному" 1998 року та в творі "Квіти" 2004-го приваблюють імпровізації з кольором і гра контрастних сполучень. У цих композиціях домінуючими є світлі ліричні інтонації і відчуття того, що їх автор вміє дивуватися навіть найменшій крихті прекрасного.
Опрацьовує Гушкевич свою живописну форму і в портретах. Профільний портрет дружини (1999 р.), написаний у стриманій кольоровій гамі, і "Портрет мами" (1983 р.), побудований на контрастних червоно-зелених сполученнях, є красномовними прикладами психологічного портрета. Міцний конструктивний рисунок, експресивна пластика об'ємів вирізняє і "Портрет художника Р. Лекалова" (2002 р.), в якому відчутна енергетика художнього темпераменту і емоційність. У його мистецтві портрет з'являється ще в студентські роки.
"...Портрет дівчини" (1983 р.) подобався Одарці Олексіївні. Шальна техніка. Молодіжний азарт", - ніяково посміхається художник, розглядаючи свою ранню роботу. Портретні твори дають відчути, що до вибору натури він ставиться надто обережно і відповідально. Принципово важливим і обов'язковим для Юрія Петровича є повне емоційне вивільнення, розкутість і психологічна сумісність у роботі і житті. Невипадкові його слова: "...На етюдах часто буваю з Рудольфом Лекаловим, Орестом Криворучком, Миколою Кругловим. Поруч тих людей, як і з Одаркою Киселицею, почуваюся самим собою і працюю у безпеці. При них пишеться вільно, з відкритою душею. Мені пощастило на людей щирих і без фальші".
Художник зняв останнє полотно з мольберта. Легкість і окриленість від дотику до втаємниченої і такої загадкової енергії таланту ще довго не відпускатиме.
Чудове і лагідне мистецтво... Світле.

Тетяна ДУГАЄВА,
мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України