Тетяна
Дугаєва
До питання
про творчі долі буковинських художниць у пострадянський період.
Час
після здобуття Україною незалежності та роки демократичних перетворень
принесли в мистецтво позитивні зрушення та якісно позначились на
творчості професійних митців. Водночас соціальний статус митця в
Україні, його незахищеність та вразливість, а також
Сучасна дійсність в Україні ввійде в історію
ще й тим, що багато буковинок, не полишаючи рідного міста, потерпають
від принизливої невлаштованості, матеріальних нестатків та, як наслідок
– від неминучого впливу морально-психологічного конфлікту, який
повсякчас переслідує творчі натури. Шанобливо згадаймо у цьому зв’язку
світлої пам’яті ім’я мисткині Наталі Ярмольчук (1965-1999).
Метою доповіді є окреслення зазначеної ситуації та творчих шляхів чернівецьких мисткинь двох періодів: українського та закордонного. Серед них слід назвати, доприкладу: Валентину Прокопенко, Клавдію Грицик, Клавдію Гребінщик, Жанну Башук-Кірнадз, а також Елаїду Нейман, Лілію Шебрякову. Зупинимось на кількох прикладах.
Жанна
Башук Кірнадз приїхала з Мінську в Чернівці після закінчення
Білоруського театрально-художнього інституту 1985 року. Активно
розпочала свою творчу діяльність і 1990 року стала членом Національної
спілки художників України. Відтак, продовжувала творчо працювати. Її
улюбленими жанрами є пейзаж, портрет і натюрморт. Створила вона також і
серію фігуративних композицій.
Вона не
пропускала обласні художні виставки, брала участь у всеукраїнських
виставках. Її перша персональна експозиція була відкрита 1990 року.
Творча
манера Башук-Кірнадз вирізняється декоративністю, стриманими й
гармонійними кольоровими сполученнями. Вона багато працює на натурі,
перетворюючи пережиті враження в майстерні. Адже живе вона в сільській
оселі свого чоловіка, з яким познайомилась в Мінську, коли він служив в
армії. Приїхала Жанна в його рідні Рідківці Новоселицького району у
батьківську хату. Там народила двох дітей, розпочали будівництво
власної оселі.
Її
творча майстерня – в Чернівцях. Там і з’являлися прекрасні співучі
пейзажі й численні зображення польових квітів та портрети. Проте в душі
художниці вони виникали саме в селі: “Я живу в селі, на рівнині. Іду в
поле. Там усе сіре й жовте, але повертаюсь додому з букетом. Люблю все
не дуже яскраве, ось , як приміром, полин, який писала багато-багато
разів, а все здається, що не вловила того сріблястого відтінку, який
мене так хвилює”. ( З інтерв’ю мисткині журналістці П. Нечаєвій). Вона
розповідає, що передає на полотні враження: “Маю своє ставлення до
Карпат – не Беклемішевої, не Нейман, які їх писали... Якщо, приміром,
вийду на етюди, на якесь конкретне місце, то одразу починаю все
“переставляти”. Тобто хочу передати стан природи, мить часу... Це
більше спогад, ніж щось конкретне.”
Творча
індивідуальність мисткині розвивається стрімко, водночас, послідовно.
Еволюція її творчості доводить, що художниця, звертаючись до зображення
природи, у кращих своїх полотнах піднімається до образних узагальнень і
втілення високої істини. Серед її натюрмортів та пейзажів (“Вечір”,
“Осінь”, “Буковинський мотив”, “Ворони” тощо) є програмні твори, зміст
яких визначає не стільки сюжет, скільки гостре емоційне вирішення
образу. Декоративність, артистизм, вагомість і щільність колориту, яке
прийшло на зміну ясно-блакитним полотнам (“Біля криниці”), визначає
пластичну мову останнього періоду.
Минає
10 років від першої персональної виставки. Віддана покликанню, Жанна
напружено працює. Але матеріальні нестатки все більше дають про себе
знати. Годі було чекати підтримки і від творчої Спілки, яка переживає
організаційну й фінансову кризу. Окрім того, дорожнеча на фарби,
підрамники, пензлі та рами змусили її виживати. І подалася Жанна на
Калинівський ринок торгувати оселедцями. Це на деякий час врятувало її
дітей та чоловіка, що втратив роботу. Проте часу та сил не вистачало ні
на майстерню, ні на те, щоб піти на етюди.
...Щоразу
після зустрічі з нею щемно було на душі від її очей, які волали
запитанням: “Чому так?!”
А
далі – Італія. Як і більшість наших відважних, відчайдушних й роботящих
жінок, вона вирушає до Європи. Так сорокарічна буковинська художниця
опинилася в омріяній усіма митцями Італії.
Знаємо,
що починала прибиральницею у кафе, а згодом Жанна отримала запрошення
господаря прикрасити власними творами інтер’єр та дозвіл продавати,
кому сподобаються. Під час зустрічі у Чернівцях тихо мовила, що в її
серці і далі живуть буковинські виднокраї і квіти. Вона, маючи потужний
мистецький потенціал, спрагла до творчості, і на заробітках в
Італії знаходить сили писати свої пейзажі й натюрморти з думкою про
рідну Буковину, знайомлячи емоційних італійців з рідною землею.
...Там
вже коло неї її чоловік, а невдовзі возз’єднається вся родина. Та
полишаються бодай два запитання: “Чи прихильною буде до неї доля аби
залишитись у мистецтві?” та – “Чи повернеться родина буковинської
художниці на Батьківщину?”
Дещо
раніше за Жанну Башук-Кірнадз прибула до Італії і буковинська художниця
Валентина Прокопенко. Вона живе і працює в італійській Перуджі. Там має
керамічну майстерню. Саме кераміка була першим фаховим захопленням
Валентини відразу після закінчення Вижницького училища
декоративно-прикладного мистецтва.
Після
закінчення училища Валентина деякий час працювала художником на фабриці
в м. Герца. А потім полонив її живопис. У Чернівцях вона бере участь в
професійних вернісажах з 1970-х років. Як молодий художник,
поїхала від молодіжного об’єднання Чернівецької організації Спілки
художників у складі творчої групи до Будинку творчості у Седнів.
Мальовничі краєвиди з річкою Снов, сосновим лісом та безкраїми ланами
пробудили в ній хист живописця. Звітну виставку зробила разом з Любою
Ревуцькою у редакції газети “Молодий буковинець”. Це був дебют. Після
того живопис Валентини регулярно з’являється у виставковій залі на
обласних виставках, а згодом і в Києві.
Перші
персональні виставки відбулися 1990-1991 роках. Експоновані твори
вирізняло буяння кольору, іскриста гра сонячного світла та
променистого простору. А ще – духмяний світ квітів. Відтак, в колі
буковинських пейзажистів з’явилося нове ім’я.
Попереду,
як годиться, – утвердження свого таланту наполегливою працею митця. І
Валентина Прокопенко з помітним піднесенням продовжує творчий пошук,
пише нові пейзажні серії, з часом надаючи переваги натюрмортам, які
вирізняла соковита й багата кольорова інтерпретація та матеріальність.
Її живопис стає більш виваженим, образні висловлювання продуманими,
підпорядковані певній пластичній манері. Твори її пензля починають
пізнавати за почерком, за тими невловимими інтонаціями, що творять
індивідуальність митця.
З
часом стає помітним, що з експозицій виставок зникли роботи мисткині.
На це була причина: Прокопенко зробила виклик долі і разом з дочкою
Іриною (також художницею) виїхала в Італію. 1998 року вона
надіслала каталог своєї персональної виставки, яка відбулася в Перуджі.
В ньому зазначено, що її виставки пройшли в Болгарії, а потім – в
Італії: Корціано 1997 року, Перуджі та Римі 1998 року.
Гортаючи
каталог виставки Прокопенко, розуміємо, що свідченням творчого поступу
Валентини є нова серія натюрмортів. Її живопис набрав експресивної
декоративності та пастозності. Деякі з постановочних натюрмортів
вирішені в локальній кольоровій гамі: зелено-блакитній та вохристій. В
інших квіткових композиціях полотно суцільно заповнене різнокольоровими
пелюстками, які утворюють живописну площину. Очевидним є
самодостатність та естетика корпусних мазків і темпераментних ударів
пензля. Її рука стала більш впевненою, а манера доволі розкутою.
А
1999 року в одному з листів написала: “Опанувала нову (для мене)
техніку в кераміці – нанесення декору на неопалену смальту. Це мене так
захопило, що живопис залишився на задньому плані. Ірина робить
композиції в стилі “кватроченто” та розписує великі блюда,
багатофігурні
композиції батальних сцен”.
Отже,
буковинська художниця Валентина Прокопенко продовжує творчо працювати в
нових умовах та в новому оточенні. Сподіваємось, що італійська
мистецька Мекка, дасть життя наступному плідному етапові її творчості.
Доля
Елаїди Нейман (1926 – 2003) також склалася відповідно до реалій
пострадянської України. Вона жила і творила на Буковині протягом 43
років. Масові від’їзди євреїв до Ізраїлю, європейських країн та США
були типовими для 70-х років. Вирушали в дальню путь українські євреї і
протягом 90-х років. 1993 року виїхала до США та оселилася у
місті
Новий Орлеан і буковинська мисткиня Е. Нейман.
Після
закінчення Одеського художнього училища 1951 року чернівецька художниця
приїхала до Чернівців, де згодом здобула слави відомої української
мисткині. Передовсім – талановитого пейзажиста. Основою її творчого
доробку є буковинські пейзажі, в яких вона з незаперечним талантом
оспівувала рідні Карпати, творячи промовисті образи природи краю. Її
твори зберігаються в багатьох українських музеях, в Молдавії та Росії.
Творчість
Нейман охоплює півстоліття. Вона реалізувала свій непересічний талант у
постійній напруженій творчій роботі, повсякчас удосконалюючи образний
лад та увиразнюючи систему виражальних засобів. У творчому доробку
Нейман численні пейзажні серії (“ По Буковині”, “Дерева”, “Прибалтика”,
міські краєвиди тощо), портретні роботи, цикли жіночих портретів, в
яких вона створила низку незабутніх образів. Художниця опрацювала ряд
тем у жанрі натюрморту. Вагомим у її творчому доробку є
символічно-знакові композиції, до яких належить і натюрморт “Пам’ять”
(1982 р.). Художній хист Нейман реалізувався і в майстерно виконаних
акварелях, а також в кераміці.
Отже,
доля закинула буковинську художницю Є. Нейман до США.
З
одного із листів від 1 грудня 1999 року дізнаємося, що 73-річна
українська художниця вперше здійснила мандрівку до Італії, до
всесвітньо відомих музеїв, де відбулася її зустріч із хрестоматійними
світовими шедеврами мистецтва. Враження були бурхливі. ЇЇ охопило
запаморочливе захоплення від зустрічі з Венецією. Зазначимо лише, що
подібні переживання є типовими для громадян закритого суспільства –
людей радянської доби, які у переважній своїй більшості були
позбавлені мандрувати країнами світу.
Мистецький
Новий Орлеан прихильно прийняв українську мисткиню. Вона пише про це:
“На мій 70-літній ювілей тут пройшла моя виставка. Зал надав коледж,
350 кв.м. Сонячний, світлий. Живопис на стінах, акварель – на стендах.
Прекрасно пройшов вернісаж, навіть були представники міста та мерії.”
(З листа від 6 жовтня 1998 року). В листі від 15 квітня 2000 року
тужить за Чернівцями, планує приїхати: “вклонитися могилкам. Перейтися
містом і, якщо буде можливість, приторкнутися до Карпат, до
Шурдінського
перевалу”. 23 серпня 2001 року зазначає, що напружено працює: “Багато
тем. Багато про що хотіла би поговорити кольором на полотні. Багато
фантазій. Дай, Боже, сил. А їх все меншає. Втрачаю зір, артрит, але я
не скаржуся. Я є. Живу.” Попри хворобу художниця продовжує писати. Вона
задумала організувати до свого творчого ювілею в 2001 році виставку
“Жінки і квіти”. Готується, пише. Розглядаючи фото, з радістю і
приємністю подумалось, що її темпераментна живописна манера зберігає
гостроту почуттів і образність мислення. На фоторепродукціях бачимо
розкішні букети квітів, що зображені в умовному пейзажі. Колорит обрано
у залежності від натури: яскраво червоні троянди гармонійно узгоджені
із лілово-синіми, подібними до наших “півників” квітами. Прозоро легкі
жовто-помаранчові квіти гордовито височать у білому глечику на
підвіконні. За ними розгортається вдивовиж легкий прозорий морський
пейзаж, який так нагадує прибалтійську серію мисткині. А от білі з
жовтими хризантеми звучать бентежно на тлі неспокійного хмарного неба.
Про цей твір вона написала: “Тривожна робота, але це – я! (лист від 25
травня 2001 року).
У
січні 2002 року, коли Є. Нейман лежала у лікарні після операції,
відкрилася остання виставка її пейзажів в місцевому художньому музеї.
Вона експонувалася понад три місяці. Художниця ще встигла її оглянути.
2003 року художниця померла після тяжкої хвороби.
Перебуваючи
протягом десяти років у США, Є. Нейман усвідомлювала, що її
творчість пов’язана назавжди лише з Буковиною-Україною. Саме так вона
про це неодноразово зазначала у листах. 29 липня 1999 року вона пише:
“Куди б я не їздила і де б я не була, я художник Буковини – України.”
“Останнім часом я беру участь у весняних та осінніх музейних виставках.
Я є художником Буковини і тут підкреслюю з гордістю, що Буковина –
батьківщина моєї творчості” ( З листа Є. Нейман від 25 червня 2001
року). І знову повертається до цієї теми: “ Беру участь у виставках
пейзажами Буковини, Карпат. Я – художник Буковини, України і на
етикетці написано “Україна”. Дійсно, саме Буковина давала снагу
творчому натхненню художниці до останніх днів її життя.
Таким є погляд
на творчі долі трьох чернівецьких мисткинь. Долі, які є показовими в
Україні, за межами якої сьогодні перебувають на заробітках за
неофіційними підрахунками від 3 до 7 мільйонів українців. Більшість із
заробітчан - жінки. Поміж них – немало й жінок-художниць. Буковинки
Жанна Башук-Кірнадз, Валентина Прокопенко та Єлаїда Нейман на щастя
утримали свій професійний фах.
Література.
Митці
Буковини. Енциклопедичний довідник, т.1.-Авт.-упорядник Т.Дугаєва,
І. Міщенко.-Чернівці, 1998 р.
Г. Тарасюк. Весна
любові. // "Радянська Буковина".- 1990.- 20 березня.
Т. Дугаєва. Каталог виставки
творів Жанни Башук-Кірнадз (живопис). - Чернівці, 1990.
Т. Дугаєва.
Оригінальний погляд художника. //"Зориле Буковиней"/- 1990.- 13 квітня.
О. Чайка. Жінка з
осені. // "Буковинське Віче".- 1997.-23 серпня.
П.
Нечаєва. Квітки на морозі вперто сіє художниця Жанна Башук-Кірнадз.//
Доба.- 2001.-26 січня .
художников,
посвященная 60-летию ЛКСМ Украини. Проспект.- Авт.
Т. Дугаева.- Черновцы. 1979.
Т. Дугаєва. Щирість і
натхнення. // Молодий буковинець.-1980.-23 березня.
М.Лазарук. Розцвіли у
січні чорнобривці.//Молодий буковинець.- 1992.- 11 січня
Svetlana Kapitonova.
Valentina Procopenco.// Perugia,-1998.
Тамара Удіна. Проспект
виставки творів художниці Е.Д. Нейман.-Чернівці. 1970.
Н. Велиготская. Каталог
выставки произведений З. Нейман.- Черновцы, 1975.
Т. Дугаєва. Сонячна
палітра. // Радянська Буковина.- 1979.- 16 травня.
Э.Нейман.
Выставка произведений.- Авт.- сост. Т. Дугаева.- Черновцы.
1982.-6 с.
Т. Дугаєва. Співець
оновленого краю. // Радянська Буковина.- 1982.- 12 лютого.
Т. Дугаєва. Талант незалежний
і неповторний. // Чернівці.- 1992.- 25 квітня.
G. Ostrovsky. Ellaida
Neiman.-
New Orlean. 2001. 26 c.