Символи та алегорії в меморіальній кам’яній пластиці
Руського кладовища в
Чернівцях другої половини ХІХ-початку ХХ ст.
Руське кладовище у Чернівцях є одним з характерних
для заходу України цвинтарем європейського типу з численнми пам’ятниками ХІХ-ХХ ст. В ансамблі
чернівецького некрополя спостерігаємо цікаві прояви мистецтва
меморіальної
кам’яної пластики взагалі і особливостей символіки образів зокрема.
Звертає на себе увагу
різноманітність композицій з пісковику, мармуру, граніту та розмаїття
форм
кам’яної пластики, як от: оздоблені різьбою та рельєфами обеліски,
стели,
пілони, постаменти, колони, хрести, кругла скульптура та малі
архітектурні
форми у вигляді капличок тощо. Стилістично однорідні групи намогильних
знаків
другої половини ХІХ-початку ХХ ст. є переважно типовими за рішенням та
виконанням. Типові пам’ятники виготовлялись у масовій кількості
спеціальними майстернями у Чернівцях. Їх авторами були майстри різного
творчого
рівня. Переважали серед них вправні ремісники, які виконували надгробки
як під
впливом народного різьбярства, так і за зразками професійного
мистецтва.
Поодинокимим з числа з тих, що зберіг час, є оригінальні композиції,
які
позначені високою художньо-образною виразністю.
За змістом це мистецтво є
сакральним і грунтується в значній мірі на символах і алегоричних
образах.
Умовна система знаків та інакомовностей є збагаченою складним
переплетінням
елементів християнської та міфологічної символіки з фольклором,
обрядами і
відлунням язичництва. Різноманітні схеми поєднання та художнього
втілення
утворюють певні відмінності від цвинтарів інших місцевостей.
Класичні типи надгробків як
піраміда, стела,
колона, обеліск здавна були символами вічності та уособлення сонця й
перемоги [1,с.283]. На Руському
кладовищі вони
здебільшого є оздобленими різноманітними символічними атрибутами,
алегоричними
та зрідка геральдичними знаками (надгробок Францішка Урбанського) або
портретними зображеннями, які дають уяву про того, хто покоїться на
цьому місці
(надгробки В. Залозецького 1898 р., В. Гаїни 1907 р., К. Туручану 1912
р.).
Найбільш поширеними серед
пам’ятників Руського
кладовища є намогильні хрести – символи віри та життєвого терпіння. Як
традиційний тип православного надгробка, хрести посідають окреме і
особливе
місце. Водночас із їх сакральним призначенням вони є унікальнимим
мисьецькими
витворами через різноманітність
композицій і багатоваріантність форм. Прикметним є разюче багатство
символіко-декоративних мотивів хреста та численні їх прояви на
чернівецькому
цвинтарі.
Отже, одним із видів
пам’ятників є хрест без п’єдесталу, який виступає самостійною формою
меморіальної споруди. Подібні хрести на руському кладовищі є
поодинокими.
Прикладом є монументальний й лаконічний хрест з кінцями круглої форми з
плоскорізьбленим оком у трикутнику на середохресті – божественим
символом Бога
і Всевидячого ока. Його споруджено на могилі Людвіга Шнейдера 1883 р.
Такий
хрест більше не зустрічається на Руському кладовищі. Рідкісним є тут
композиція
з трьох латинських хрестів без п’єдесталу, мотив якої
лише один раз повтрюється у вигляді фронтону склепу.
Хрест на постаменті є
зазвичай поширеною формою надгробків і має чмсленні варіанти композицій
із
багатою й різноманітною символічною атрибутикою.
З стародавніх часів
перйшли до давньої християнської символіки космогонічні знаки у вигляді
сонця й
місяця, які часто пов’язані із зображенням євхаристії або сцени
розп’яття Ісуса
Христа. Таких пам’ятників на кладовищі збереглося надто
мало, як от, наприклад, хрест, на кінцях якого сонце і місяць зображені
з
людськими обличчями, а на середохресті з вінком – чаша для причастя
(напис не
зберігся). Відлунням язичницьких вірувань є і солярні знаки – у вигляді
розет –
«образів небесного раю» [3,с.21]. Такі багатопелюсткові розети, а часом –
«вазони», вирізблені на кінцях та
середохресті плоско або рельєфно (надгробок Костянтина Тойфула 1906 р.).
Різноманітними є хрести із
зображенням кола-сонця на середохресті (символу вічного життя), поза
яке
виступають кінці хреста (надгробок Валентина Маньковського останньої
чверті ХІХ
ст., хрест роботи Вільгельма Москалюка 1897 р. На могилі Марії Гайвас,
чудовий
мармуровий хрест з ритованим вінком на могилі Георга Вітовича 1937 р.,
а також
хрести з мотивом кола на надгробку Антона Кохановського 1906 р.). В
інших хрестах
коло на середохресті нерідко заповнювали зображенням голови Богоматері
або
Ісуса Христа (надгробки Андреаса Журавського 1881 р., Рудольфа
Дроздовського,
1910 р.). привертає увагу напрочуд виразна пластика хрестів із
зображенням у
колі різьбленим образом Богоматері з немовлям та надгробок 1881 р.
Габріела Агобсодського
(?). Мотив кола у мистецтві стилю модерн знайшов напрочуд оригінальне
декоративне втілення у надгробках із стилізованими променистим
хрестом-розетою,
створених у кращих мистецьких традиціях поч. ХХ ст. (поховання
Нікоровича 1915
р., Єротея Пігуляка 1924 р., родини Клірерну 1932 р.).
З-поміж усіх пам’ятників
цієї групи вирізняється криноподібний хрест [4,с.25] 1866 р. з написом,
який з
часом став нерозбірливим: «…De Mortium /nascut de Calmucki/…30 Juni 1866».
Постамент без хреста нині знаходиться зліва від входу біля вул.
Зеленої). Вирізняє цей надгробок архаїчна дохристиянська аграрна
символіка та
символи сонця і землі. Криноподібні кінці хреста мають вигляд ледь
розкритої
квітки лілеї (у даному випадку – як проростаюче сім’я), а на круглому
середохресті зображено прадавный символ родючої землі – ромб з крапками
в колі.
З другого боку середохрестя –
вінок з написом «ІСХС» [5,c.573]. (Цей хрест та його
орнаментальні мотиви збереглися на фото та зарисовці автора).
Відомо, що з давнини
дерево є об’єктом поклоніння та поетичним мотивом
численних обрядів та фольклору, які пов’язані зі смертю в тому
числі. Традиційний мотив дерева як
символ вічного й неперервного життя, як метафора дороги до потойбічного
світу
знайшов своє втілення у численних намогильних хрестах. У різні роки тут
споруджено доволі хрестів на постаментах. Які відтворюють давні
намогильники у
стилізованій формі дерева, що нагадує про міфічне «Древо
Життя» як прообраз
хреста. Їх рамена нагадують сучкуватий стовбур дерева з корою либонь
мають
трилисні кінці (серед численних типових – надгробок Бендас 1882 р.,
пам’ятник
роботи Л. Кукурудза 1900 р. на могилі Ніколае де Кірсте, надгробок
Євгенії
Ярошинської, померлої 1904 р., мармуровий хрест на могилі Н. Гормузакі,
пам’ятник Юстина Пігуляка 1919 р.).
Споруджений 1920 р. пам’ятник на могилі Захарія Воронки має вигляд
могутнього дерева без крони із
зламаними гілками. Відомо, що в Біблії вічне Світове Дерево виступає у
формах:
як дерево життя (пізнання добра) і як дерево смерті (пізнання зла). В
данному
випадку зламане дерево є знаком смерті. Так само, як і дуб, акація
вважається
священним деревом. Як біблійний символ, це гнучке й тверде дерево
перейшло до
європейського мистецтва, уособлюючи душу і безсмертя [8,с.29]. На Руському кладовищі зображення акації
сьогодні зустрічається лише на кількох пам’ятниках у варіанті похиленого дерева на горі.
Мотив акації майстерно втілено майстром В.
Марку в надгробку Янку Урсулян 1915 р., а також у пам’ятнику, що
встановлено на могилі протоєрея Георгія Товстюка, померлого 1963
р. Незламна міцна акація, яка немов у печалі низько схилилась на брилі,
увінчує
й монументальну композицію 1917 р. (поховання Броніслава Еразма
Маєвського).
Близьким за символікою до
мотиву дерева є і погребальний вінок, який означає зв’язок життя і
смерті,
тобто зв’язок двох світів. На хрестах вінки з лавру та вінки скорботи з
дубового листя (від біблійного «дуба плачу», під яким
ховали померлих)
символізують віру, силу, закон і славу життя (надгробки Юрія Федьковича
1888 р.
та пам’ятник 1897 р. роботи Вільгельма Москалюка).
Нарівні з вінком священних
дерев широко вживаними є жалобні вінки із різноманітних квітів. Квітки
та
головки спілого маку з-поміж них трапляються доволі часто і здавна
сприймаються
як символ вічного сну. Одним із типових надгробків з мотивом вінка є
розширений
хрест на низькому постамені. У численних варіантах він трансформується
у стелу
із стильовими рисами різьбленої пластики початку ХХ ст. характерним
прикладом є
хрест-стела 1912 р. гробовця родини лицаря де Семаки, а також роботи В.
Москалюка (надгробок родини Гайвас 1897 р.).
Подекуди на хрестах
трапляються зображення тернового вінка (надгробок М. Буковського, рік
невідомий), а також хреста Голгофи, драбини зі списом і палицею та чаші
–
символів страстей Христових, страждання та довготерпіння. Більшість пам’ятників цієї групи виконані у традиціях
народного мистецтва.
Велично й монументально
виглядає пам’ятник 1926 (?) р. роботи Кароля Москалюка
на могилі Симеона Видинівського у вигляді тесаної з пісковику гори з
накладним
мармуровим хрестом. Гора має усталену
сакральну символіку як місце народження і смерті. Водночас
зустрічаються
надгробки з хрестом, спорудженим на постаменті неправильної або
ступінчастої
форми у вигляді нагромадженого каміння (надгробки Франціска Андроніка
1893 р.,
О. Георгіу 1924 р.). Така суцільна кам’яна брила символізує
гору Голгофу, від якої і походить назва «голгофський
хрест». Такий хрест на
горі символізує зв’язок неба
і землі.
Іншим, одним з поширених
типів надгробків є колона – символ скороменучого короткого життя. В
давнину
стовпи (колони) виконували функцію надгробка. На Руському кладовищі ми
знаходимо
досить варіантів колон гладкої поверхні або з канелюрами: з гірляндами,
з
верхом у вигляді маківки або з урною на ній. Наприклад, колони 1878 р.
(поховання Д. Шерта), 1884 р. поховання Мумо Смолки, колони 1913 р. на
могилі
Еміля Регіуса та на могилі Іларіона Ончула. Буває також чимало
неповних,
зламаних навскіс колон з вінками, стрічками та квітами (могила Василики
Косінчі
1897 р.).
Надгробки, до композицій
яких входить урна, (вмістилище праху) – один з популярних в епоху
класицизму
мотивів, які мають неоднозначну символіку. Часто вони увінчують колони,
входять
до композицій надгробників-капличок, чи то фігуративних пам’ятників з
ангелами. Наприклад, з давніх часів урни виступають як символи
служіння вищим силам. А чаша в Новому Завіті – це передусім символ
страждання,
євхаристії, наслідування Христа. Ваза-чаша може сприйматись і як символ
гніву
Господнього, і як символ благословіння
й радості [3,с.109]
(надгробок Петра Лінасієвича 1872 р.). Разом з тим на численних
похованнях є
кам’яні вази для квітів, які не мають символіко- смислового
забарвлення.
У меморіальній символіці
є певний ряд традиційних
атрибутів-символів, які були досить популярними в період, що
розглядається. До
їх числа належать смолоскипи (скеровані догори – символ просвіти,
донизу –
згасаючого життя). Вони вирізьблені на
пам’ятниках Фрідеріку Грецу
1879 р., родини Гнідей 1888 р., родини Фіали 1889. (полум’ям догори, що трапляється зрідка) та деяких інших.
Зображення полум’я як жертовного вогню знаходимо на надгробку Лазара
Михайловича 1840 р.,
поховання родини Караус 1882 р. Останнє має форму арки-воріт в інший
світ або
до світу мертвих. Цей символ був
характерним у класичному мистецтві надгробків.
Доволі часто на хресті
вирізьблено якір як символ спасіння душі. Разом з тим якір в іншій
популярній
інтерпретації є символом зруйнованих надій (надгробок 1909 р. родини
Пельзер,
Ніко Григорович 1910 р., родини Граматович 1912 р. тощо). Складовою
композицій
із символічними атрибутами є палаюче серце як алегорія кохання і
барвінок,
пов’язаний з уявою про вірність і кохання та побажання душі померлого
спокою [2,с.40].
Одним із промовистих пам’ятників Руського кладовища є надгробок
померлої 1940
р. Олени Кукурудз зі скульптурним зображенням трьох дітей з
символічними
атрибутами в руках: якорем, хрестом та серцем.
Мотив рушника, зв’язаного
вузлом або бантом на хресті, промовисто вказує на суттєве значення
рушника в
похронних обрядах [6,с.164], з яких він перейшов у різьблену
меморіальну
пластику і як знак про смерті і місце душі померлого, до якого сорок
днів
прилітає ангел [7,с.94]. Християнський символ вузла, яким зазвичай
рушник
тримається на хресті, означає покору і покаяння. Повсякчас
зустрічається
пластично-декоративне народне трактування рушника на хресті (де рушник подано з тороками, з пишними квітами, що на
вінку поруч). Стилістика зображень хреста з рушником урізноманітнена
композиціями, в яких хрест з рушником виступає стримано й аскетично,
його
стрункість й устремління догори підкреслено довгими кінцями рушника з
рівними
вертикальними бганками (надгробки 80-90 років ХІХ ст.).
Для меморіальних композицій
Руського цвинтаря є також властивими наступний ряд символічних мотивів.
Череп
та схрещені кістки – як нагадування про смерть Христа і ширше – про
смерть
людську («Пам’ятай про смерть»), водночас як знак життєвого
терпіння і надії на
обретіння вічного життя, разом з тим – скороменучості й тлінності.
Рука, що
вказує на небо, є апофеозом надії, а скерований донизу палець визначає
місце
«вічного спочинку». Драбина (драбина Іакова) – символ зв’язку між небом і
зеилею, сувій – символ таланту та знань.
Значне місце у
меморіальній символіці посідають квіти та листя. На численних
надгробках
зустрічаються зображення троянди – знаку Христа і діви Марії –
біблійного
символу вічної мудрості [3,с.112].
Як символ таємниці зображували її у сповідальницях в
католицьких храмах, в Римі вона була символом швидкоплинного життя
(надгробок
родини Флеш 1912 р. роботи Вільгельма Москалюка). Лілея – символ
чистоти,
служіння Богу, вже згадувані мак та вічнозелений барвінок – символ
життєвої
сили, вірності й кохання (пам’ятник на могилі І. Ончула 1907 р.).
Дубове листя,
часом із жолудями (з Священого Світового дерева, місця присутності Бога
(рельєф
пам’ятника
Антону Стрейтенфелз 1871 р.). Типовим є
зображення пальмового листя – біблійного символу мучеництва, в інших
випадках –
знаку моральної перемоги. На відміну від неї виноградна лоза з листям,
що є
рослиною, з якої повстала Церква Христова, не є надто розповсюдженим на
цвинтарях пам’яниках.
Зрідка зустрічаються тут і
зображення змії. Привертає увагу знак, вирізьблений на надгробку
Домініка
Беккера (рік невідомий) у вигляді звитої у кільце змії. Що пронизане
стрілою.
Це чи не єдиний на цьому цвинтарі символ саморуйнування і смерті, що в
ширшому
смислі є знаком двох протилежностей: безперервного руху (життя) і
смерті
[8,с.203]. Мотив змії, яка обвиває палицю, спостерігаємо і на надгробку
Маєвських роботи В. Москалюка. Пам’ятник родини Олінеску 1891 р. – одна
з
оригінальних меморіальних композицій у стилі модерн, має вигляд
рельєфного
зображення ангела в пишних драперіях із смолоскипом у правій руці та
пісковим
годинником (втілення ідеї невідворотності і відміряного часу) – у
лівій. Під
ногами ангела стелиться гігантський змій – символ підступності і зла,
сатана, який
стереже скарби підземного царства. Алегоричним уособленням перемоги над
злом. А
також – чистоти і цноти є пам’ятник із скульптурним
зображенням Богоматері на кулі та змії з яблуком. Змія та яблуко може
бути
потрактовано відповідно як смерть та успіх і насолода. Сюжет, певно,
був надто
популярним, тому зустрічається на кладовищі у численних повторах
(надгробки
1903 р. на могилі Гіслів, Ф. Ебергардта). Натомість поодинокими є тут
зображення змія-потвори з людською головою, що на надгробку М. Токарика
1910
р., де алегорію заступництва втілено в
образі Архангела Михаїла з вогненим мечем – символом справедливості.
Зазначимо, що скульптура у вигляді алегоричних статуй дійшла до
наших днів у
нечисленних фігуративних надгробках. Вони є різними як за
композиційно-образними вирішеннями, так і за мистецьким рівнем. Зліва
від
центрального входу височіє пам’ятник у вигляді відкритої едикули. Яку
увінчує
жіноча фігура, що лежить. В руці у неї схилений долу смолоскип, другою
вона
годує лелеку. За Біблією лелека – милість і співчуття [9,с.31], за народними
повір’ями
– шановний птах. Який приносить
до оселі статки та добробут.
Окрему групу складають
намогильники з фігурами плакальниць та жалобниць в античному одязі –
алегорії
печалі, втілення болю і смутку, а також християнської уяви заспокоєння,
віри,
надії і любові. Серед них – пам’ятник 1869 р. роботи Л. Кукурудза, в
якому
постать жінки-жалобниці розміщено схиленою до хреста, а також на
могилах Венцеля
Респа 1871 р., Антоніни Теодорович 1878 р., родини Міцкевич 1901 р.,
Йозефа
Рибчинського 1911 р. Алегорію жалоби втілено у жіночій фігурі у
надгробку
родини Вишньовських (1930 р.), автором якого є Карл Москалюк. Проте
найбільш
промовистим алегоричним образом та досконалим пластичним втіленням
вирізняється
мармурова постать скорботної жінки на могилі В. Залозецького (1898 р.),
яка не
має аналогів у ансамблі чернівецького некрополя.
До іншої групи пам’ятників
належать намогильники з дитячими постатями геніїв печалі (могила
Фуглевичів та
Клечковських, дата невідома), а також фігурами ангелів – уособленням
небесних
сил і носіїв зв’язку між Господом і людьми. Їх крилаті фігури у
розкішних
драперіях є проникливими алегоричними образами високої духовності. У
невимовному нещасті стоїть біля урни з «покривалом забуття»
ангел, що на
надгробку Туржанських (1878 р.). Щемливі самотні постаті ангелів зі
спущеними
крилами вирізьблені на надгробку родини
Москалюків (1903 р.), родини І. Унгуряну (1938 р.), родини
Скібінських
(1881 р.), родини Шнірхів 91836 р.), остання – роботи Л. Кукурудза.
Подекуди
ангели зажурено сидять на камені як місці зустрічі з Богом. (Камінь –
складний
символ дому Божого і уособлення зв’язку між минулим і
майбутнім). Фігура ангела у журбі, який тримає смолоскип полум’ям униз, входить
до композиції, створеної Вільгельмом Москалюком 1930 р.
(поховання Маєрських). Ця композиція є одною з найвиразніших
пам’ятників
Руського кладовища. Сумний ангел у понурій позі із міцно стиснутими
кістями
рук, якими він спирається на коліно, сидить на високому п’єдесталі надгробку
родини Альта (1848 р.). Подібна до цієї – фігура ангела
на могилі Шимоновичів (1856 р.) та Каетани Чайковської (1874 р.),
вирізьблена
автором близько 60 надгробків Личаківського цвинтаря у Львові
львівським
скульптором Паулем Ойтелем (1804-1889) [10,c.82-85, 387].
Ангели є алегоричною ідеєю горя і
виконання небесної волі. Її втілено також у двофігурній композиції
надгробку
Кеслера 1888 (?) р. (ймовірно, роботи Пауля Ойтеля) у вигляді ангела зі
спущеним факелом і вінком з маків на голові, який веде за руку молоду
жінку в
розкішних драперіях та вінку з троянд. Ангел зі зложеними в молитві
руками у
композиції надгробку Вячеслава Яндоли (1945 р.) уособлює алегорію
побожності.
Ангел, що майстерно вирізьблений 1895 р. на могилі Софії Чижевської, у
легкому
польоті прикриває рукою сяйво зірки, тримаючи іншою лілею. Ці роботи
створені
доволі вправними професійними майстрами. Їх вирізняє високе звучання
образного
ладу і тврча інтерпретація традиційних мотивів.
Християнська символіка
втілена також в поодиноких фігуративних скульптурних зображеннях
Богоматері з
немовлям (надгробок Магдалени Курганевич 1888 р.), рельєфах
«Святе сімейство»
(надгробок Ігнація Рено 1887 р.). «Богоматір з дитиною і
книгою» (надгробок Ф.
Руснак 1883 р.), де книга – символ пізнання віри Христової, півфігури
Ісуса
Христа (пам’ятник родини Зубрицьких, 1912 р., Лазара Михаловича, 1840
р.).
Хрести із зображенням Розп’яття на середохресті з’являються переважно з
початку ХХ ст. Фігура розіп’ятого Христа здебільшого є
рельєфною. Проте трапляється і різьбленою плоско. Криптограми христа та
титло
«ІНЦІ» на сувої виконувалися у різних варіантах в
залежності від католицької
або візантійської іконографії. Розп’яття до хрестів часом робили і
окремо. За
стилістикою їх вирізняють як витвори народної художньої творчості і як
роботи
різьбярів-професіоналів.
Символічна атрибутика та
алегоричні образи, що знайшли втілення в образному ладі та
декоративному
оздобленні цвинтарної пластики, свідчать про засвоєння і розвиток
багатих
традицій меморіального мистецтва та своєрідний характер кам’яного
різьбярства
Руського кладовища у Чернівцях.
Джерела та література