Хоругви
із
збірки Чернівецького художнього музею
До питання про
особливості іконографії та образної системи
Мистецька
культура Північної Буковини має самобутній, нерідко унікальний характер
в силу
історичних умов розвитку краю, поліетнічності та географічного
розташування.
Адже історія краю позначена своєрідним розвитком, що своєю чергою
зумовило
особливість культурних процесів на цих землях. Перебуваючи у складі
Київської
Русі та Галицько-Волинського князівства у Х-ХІІ ст.., а подальшими
віками
входячи до складу Молдови, Туреччини, Австро-Угорщини, Румунії та
повернувшись
у повоєнний період ХХ ст.. у лоно України, споконвічно українська
культура
буковинців зазнала цікавих трансформацій та набула оригінальних
неповторних
форм.
Результатом
дослідження культурних процесів і мистецьких явищ Західної України
XVII-XX
стали наукові розробки та фундаментальні праці таких істориків
мистецтва, як І.
Свенцицький, В. Свенцицька, П. Жолтовський, П. Білецький, В. Овсійчук,
В.
Откович, музейні експозиції та
публікації. Твори з Буковини також були предметом вивчення. Проте лише
поодинокі буковинські пам’ятки увійшли до наукового обігу.
З
утворенням
1988 року Чернівецького обласного художнього музею, основою зібрання
якого є
твори регіонального мистецтва, особливої ваги набирає вивчення музейних
предметів та дослідження мистецьких процесів на Буковині в контексті
загальноукраїнського та європейського мистецтва. Від початку 90-х років
з’явились нові наукові розробки. Відкриття 1996 року стаціонарної
експозиції та
її розділу “Культове мистецтво Північної Буковини XVII-XX ст.”
можна рахувати музейною публікацією з образотворчого релігійного
мистецтва
Буковини ХYII-ХХ
ст. Це, стало можливим після здійснення великого
обсягу реставраційних робіт,
яким передували численні експедиції по Буковині. Адже музейна колекція
культового
мистецтва постала в значній мірі в результаті численних знахідок під
час
дослідження храмів районів краю (переважно Сторожинецького,
Новоселицького та
Хотинського). Протягом кількох років співробітники музею здійснюють
експедиції
селами Буковинського краю. Передачі музею прекрасних зразків народного
й
професійного ікономалярсва сприяв масовий рух відновлення храмів у роки
могутньої хвилі духовного і національного піднесення. Здебільшого то
були
ікони, хоругви, твори культового декоративно-прикладного мистецтва, які
вийшли
з церковного вжитку і знаходились на горищах та дзвіницях. Усі вони
мали значні пошкодження і
потребували ґрунтовної реставрації. Окрім експедицій, серед джерел
поповнення
зібрання – благодійні дари музею окремих митців і меценатів та передача
творів
за сприяння Державної служби контролю за переміщенням культурних
цінностей,
придбання музеєм мистецьких, культурних та документальних пам’яток.
Цими роками у музеї сформовано колекцію творів народного примітиву,
якими є буковинські хатні образи, ікон на склі другої половини
ХIХ-початку ХХ
ст., таких рідкісних пам'яток народного та професійного іконописання,
як
композиції "Страшний суд" першої половини ХYIII- поч.ХХ
ст., а також
вартісних ікон ХYII-ХХ ст. та
стародруків. В результаті в Художньому музеї утворено ряд колекцій, які
мають
мистецьку, культурну та історичну цінність.
Серед музейних предметів нашої збірки є такі рідкісні й
малодосліджені пам’ятки як хоругви.
Численні експедиційні
знахідки дають можливість збагати уявлення про хоругви як своєрідні
процесійні
ритуальні образи, які слід віднести до одного з найцікавіших явищ
українського
іконопису XVIII-XX ст.. Хорогва (від
монгольського “оронго” – знак, знамено) – священне знамено, яке
закріплено на
древку та поперечних планках, у вигляді полотнища з фестонами по
нижньому краю
з двостороннім живописом без підрамника. У давнину – це військовий
стяг, а
згодом – атрибут церковної хресної ходи на Великдень, Богоявлення,
престольні
свята, похорони, а також у часи стихійного лиха. З ХІ ст.. на знаменах
з’явились зображення хреста, Ісуса Христа та Святих. Такими є загальні
відомості про хоругви.
Збереглося хоругов порівняно не багато, оскільки час їх життя
нетривалий. Адже хоругви не знаходились у храмі постійно: їх виносили
просто
неба у будь-яку погоду. Вони швидко руйнувалися і виходили з церковного
вжитку.
У храмах їх нерідко ремонтували: вціліле зображення монтували на іншу
тканину.
Знайдені нами на дзвіницях хоругви значно пошкоджені, забруднені,
деформовані,
з утратами шару фарби та полотна. Зображення на багатьох з них ледь
проглядається під шаром пилу та бруду. Переважна більшість хорогв
дійшла до нас
у зруйнованому вигляді. Вони потребують консервації та ретельної
реставрації.
Церковні хоругви
є цікавою темою окремого дослідження в контексті
вітчизняного сакрального як
народного так і професійного мистецтва. Хоругви, які є по суті
живописними
двосторонніми іконами на полотні, мають певну специфіку в сенсі
іконографії,
сюжетів і образної системи. Буковинські хоругви – є яскравим локальним
проявом
українського ікономалярства.
Сюжети хоругов
носять напрочуд різноманітний характер. В колекції музею є кілька груп
пам’яток, композиції яких інтерпретують численні біблійні перекази з
характерними проявами іконографії Ісуса Христа та Богоматері.
Наприклад,
“Різдво”, “Хрещення”, “Преображення”, “Воскресіння”, “Вознесіння Ісуса
Христа”,
“Розп’яття з пристоячими”, а також “Христос Вседержитель”, “Моління про
чашу”.
В численних сюжетах подана іконографія Богоматері: “Різдво Богородиці”,
”Благовіщення”,
“Богоматір з немовлям”, “Успіння Богоматері” тощо.
На відміну від
таких багатофігурних композицій, більш поширеними є зображення
Новозавітної
Святої Трійці, а також численних Святих: Миколая, Василія, Петра та
Павла,
Іоана Хрестителя, Георгія Змієборця, Святих Великомучениць, Пророка
Іллі,
Святого Іоана Сучавського та Святих Апостолів. Монументальна
одно-двофігурна
композиція є більш типовою для хоругов. Як правило, це ростове або
поясне
зображення. Його розміщено у середнику фронтально. Поле хоругви та
фестони
завжди декоровані рослинним або квітковим орнаментом, зірками або
херувимами (хоругви
“Святий Василій. Свята Анна” “Святий Миколай. Пресвята Богородиця”).
Часом – це
оригінально вирішені пишні галузки стилізованих або реалістично
трактованих
квітів, які стилістично та за кольором гармонійно узгоджені з основною
композицією (хоругви “Святий Гавриїл та Святий Михаїл”,
“Святий Миколай” 1892 року). На хоругвах
першої половини ХХ ст. поширеним був
звичайний трафарет – геометризована
орнаментальна смуга або виноградні грона (хоругви “Казанська Богоматір.
Святий
Онуфрій”, “Воскресіння. Вознесіння”). Доволі часто зустрічається і
декор у
вигляді зображення геометричного народного орнаменту.
Різноманітність
декорування та композиційні схеми не вичерпують ознак, за якими
проводиться
систематизація хоругов. Їх стилістичні відмінності є суттєвою рисою
пластичного
вирішення композиції. Серед авторів хоругов доволі численними були
самодіяльні
або напівпрофесійні майстри. Разом з тим, багато хоругов створено
вправною
професійною рукою, позначених творчою індивідуальністю майстра.
За один з
яскравих прикладів може бути дводільна багатофігурна композиція з
розгорнутим
сюжетом та жанровими сценами. Вгорі зображена фігура Мойсея із
скрижалями та
праворуч – “Богоявлення”. Унизу – “Різдво Іоана Богослова” та
“Усікновення
глави Іоана Хрестителя”.
Увагу
привертають своєрідно схематизовані, пластично увиразнені композиції,
прикметним для яких є народна безпосередність інтерпретації біблійного
сюжету:
наївна манера, спрощена декоративно-площинна трактовка об’ємів,
узагальненість
пластики та жанровий характер поданих сцен. Серед них – хоругва межі
XIX-XX ст..
“Різдво Христове. Новозавітна Свята Трійця” (Сторожинецький район). За
стилістикою – це народний примітив у дусі буковинських хатніх образів з
розгорнутою багатофігурною композицією. В середнику на першому плані
ліворуч
біля стійла крупно зображено півфігуру Богородиці з немовлям на руках
та
меншого масштабу – постать Йосипа, що за нею.
Праворуч в пейзажі з храмом та сільською українською хатою
подано
постаті пастухів з вівцями та трьох царів з дарами. Композиція
обрамлена
декорованими гронами винограду смугами із зображеннями Святих
Євангелістів у
кутах. Особливої декоративної краси набуває червоно-синя гама локальних
кольорів з активними ритмами чорних контурних обводок та смуг, якими
позначено
умовне моделювання одягу. Вражає експансивна й виразна живописна манера.
Іншою манерою
виконання, також позначеною рисами народного ікономалярства, вирізняється
хоругва “Успіння Богородиці”
початку ХІХ ст.. ( Новоселицький район, с. Топорівці) з її контрасними
червоно-синьо-жовто-зеленими відкритими кольорами та пишним квітковим
декором.
Такі
зображення, як на хоругві зі Святим Василієм (село Атаки, Хотинського
району,
перша половина ХІХ ст..), належать до окремої групи пам’яток. Їх
об’єднують
певні прийоми письма, як от: об’ємне світло-тіньове моделювання лику та
рук,
темна карнація лику, що виконана темною вохрою з підрум’янком. На полях
–
яскраві квіти, які скомпоновані з зірками з тонким відчуттям ритміки.
Хоругва
“Святий Миколай” початку ХХ ст.. із Сторожинця вражає
оригінальною подачою морського пейзажу та
деталізоване забраження морського судна та човна з вітрилом.
Своєрідністю
композиції позначені хоругви початку ХХ ст. (Сторожинець) “Свята
Варвара. Свята
з книгою” та “Святий отець Миколай. Богородиця”. Поясні зображення
Святих
вписані в коло-зірку, що окрім своєрідного декоративного ефекту створює
піднесене відчуття значимості. Монументальності й урочистого звучання
образів
додають темні графічно виразні лінії, якими позначені розріз очей, ніс
та вуста
в поєднанні із світло-тіньовим моделюванням ликів.
Отже
систематизація та визначення стильових особливостей цих пам’яток
дозволяють
впевнено стверджувати, що хоругви із збірки Чернівецького художнього
музею є
цінним джерелом для вивчення місцевої православної художньої творчості
зокрема
та українського релігійного мистецтва взагалі. В роботі по
ідентифікації хоругов
використовуються музейні експедиційні матеріали, порівняльні
характеристики їх
пластичних особливостей, палеографія, зміст та характер написів
(кирилиця,
латинський шрифт) тощо. Атрибуція хоругов
ускладнена традиційною анонімністю авторів та відсутністю дати
створення, а
також вкрай тяжким станом
збереження.
Адже доля хоругов складається нелегко і в музейних стінах. Першими з
експедиційних предметів було відреставровано ікони. Цій групі
експонатів
поталанило: тими роками ще здійснювалось державне фінансування
реставрації
пам’яток. Проте колекцію таких унікальних й рідкісних творів
іконописання, як хоругви,
спіткав час довгого очікування на порятунок всупереч нагальній
необхідності
ґрунтовного дослідження та збереження цих самобутніх пам’яток
вітчизняної
культури.
Література:
П.М.
Жолтовський. Український живопис ХVII-XVIII ст.-Київ,
1978.
В. Ш. Свенцицька, В.П. Откович. Українське народне малярствоХIII-ХХ
століть.-Київ, 1991.
Дугаєва Тетяна. Пам'ятки сакрального мистецтва Буковини доби
Австро-Угорської імперії у збірці Чернівецького художнього музею (до
питання про створення колекції та джерела дослідження) //
Українсько-австрійські культурні взаємини дугої половини ХIХ-початку ХХ
століття. - Київ- Чернівці, 1999. - с.123-129.
Народні образи
Буковини. // Край Буковинський.- Авт.- Т. Дугаєва.- Чернівці,
1999.
Дугаєва
Тетяна. З досвіду збирацької роботи Чернівецького
художнього музею. Буковинське ікономалярство. Всеукраїнська
науково-практична
конференція “Роль музеїв у збереженні пам’яток сакрального мистецтва”.
Луганськ, 5-9 серпня 1999 р. // Матеріали конференції. Луганськ 2000,
с. 27-29.