Тетяна Дугаєва
Володимир Краснов

Конференція “140 років Краєзнавчого музею”, травень 2003 р.

Ікони з карпатського хутора Шпетки  – пам’ятки буковинського народного іконописання
к. XVIII ст. з колекції Чернівецького художнього музею.

Дослідження, реставрація.

 
           В маленькому селі Шпетки Путильського району стоїть під горою дерев’яна з трьома маківками церква хатнього типу, зведена в  кінці XVIII століття. Поруч – дзвіниця, на якій під час експедиції нами віднайдено кілька згорнутих у сувої полотен. Забруднені й здеформовані полотна із значними втратами фарбового шару виявилися іконами на полотні, які давно вже не використовувались в церкві для богослужіння. Відтак вони набули статусу експедиційниих матеріалів, а згодом після реставрації стали музейними експонатами. Вівтарні ікони “Покрова Богородиці” та парні зображення Святих Апостолів з апостольського ряду є оригінальними витворами анонімного місцевого народного майстра. Такі, писані на полотні ікони, як правило замовляли незаможні приходи місцевим малярам. Композиції виконані в дусі народного примітиву. Їх вирізняє оригінальна стилізація, промовисте символічне звучання та напружений емоційно-образний лад

Перш за все звертає на себе увагу ікона “Покрова Богородиці”, в якій створений строгий водночас величний образ Богоматері. Принагідно пригадати, що Покрова – образ, який започаткований в ікономалюванні з Х ст.: Марія на піднятих руках тримає омофор (пояс) – своєрідний символ честі й чистоти для захисту людей від ворогів. Вона покриває ним віруючих, захищає народ і цілі країни. Покрова в Україні стала національною іконою, один з найбільш шанованих образів православних и улюблений образ іконописців. Особливого розвою набула тема заступництва в Козацьких Покровських іконах. В Україні цей образ набув численних іконографічних й композиційних варіантів особливо у 18 ст. Сюжет трактувався вільно й творчо. Як правило, це багатофігурні композиції, багатоперсонажні ікони, з деталізованими інтер’єрами храмів та з портретними зображеннями.

           Шпетківський майстер притримувався іншої, рідкісної композиції, яка нагадує галицьку ікону “Покрова” кінця ХІІ-початку ХІІІ століття з Національного художнього музею в Києві. Він створив однофігурну композицію розміром 115х87 з поколінним зображенням небесної заступниці Богородиці-оранти з дитиною Ісусом  на лоні, послуговуючись схемами Покровських ікон та образу Великої Панагії. Введенням зображення Ісуса майстер підсилює могутню захисну силу ікони, водночас підкреслюючи уособлення в ній єднання заступництва, надії і любові. В піднятих розведених руках Богородиця тримає білий омофор. Постать подано строго фронтально з чітким силуетом, увиразненим чорним контуром, та з помітним порушенням пропорцій. Її фігура вписана в овал, який облямований вгорі і внизу головками херувимів. Лаконічний вислів обдарованого майстра позначений наївністю та умовністю зображення, граничною узагальненістю та площинністю форм. Водночас із підкресленою графічністю об’єм лику доволі умовно позначено легким світло-тіньовим моделюванням. Співучі лінійні ритми надають емоційно-образному ладу декоративності та мелодійності. Плинна лінія омофора перегукується з численними повторами овалів – сяйва довкола постаті Ісуса, зовнішнього великого овалу та ще шести німбів Богородиці, Ісуса та херувимів. Заданий ритм вертикалей, утвореному омофором, мафорієм та його бганками домінує в загальному урочистому емоційному звучанні твору. Колористичний лад вдало побудований на стриманих співставленнях золотаво-вохристих німбів та червоного мафорію. Білий омофор контрастує з червоно-синьою ношею Заступниці, підсилюючи напружене й дзвінке звучання основних кольорів та синього тла. Лик Богоматері рожевої карнації без тонувань і підрум’янень, в ньому відчутно підкреслена аскетична суворість і величність що підтверджує те, що у XVIII ст. в іконописі карпатських гірських районів зберігалися риси давнього византинізму. Отже образ “Богородиця Покрова” є рідкісним за іконографією твором народного маляра-примітивіста і прекрасною пам’яткою гуцульського іконопису на Буковині.

Ознаки народного іконописання: спрощеність, порушення пропорцій, присадкуватість фігур характерні і для парних постатей Святих Апостолів. В музеї зберігається 5 таких ікон. Схематично потрактовані зображення п’яти пар чоловічих фігур вирішені контуром. Вони зображені статично, проте внутрішня динаміка відчутна завдяки напрямку поглядів, повороту голів, активній і різноманітній жестикуляції. Прикметним є суттєва особливість образного ладу цих полотен, яка полягає в конкретній виразності облич селянського типу. “Святі Апостоли”  вирізняє не лише “народна типовість” за висловом П.М. Жолтовського, але й – різноманітність індивідуальних характеристик. Водночас вони зберігають величну урочистість звучання і піднесеність вищого сакрального плану. Проте в цих композиціях на відміну від Покровської ікони відчутним є час барокко, що виражається у тенденції більш вільної імпровізації, трактуванні пишних та часом примхливих бганок та в святковій декоративності євхаристичного символу виноградного грона з С-подібними елементами.

Як вже зазначалося, ікони з гірського хутора написані невідомим майстром. Вони, як багато інших народних примітивів, не підписані і не мають дати. Подальша робота над дослідженням цих творів та інших образів з села Шпетки дала певні результати і дозволила здійснити датування та збагатити інформацію про ці пам’ятки. Нами виявлено, що цій церкві належать, але не використовуються для богослужіння через їх поганий стан збереження, ще дві Покровські ікони з ідентичними композиціями та стильовою манерою. Вони написані за зразком музейної “Покрови Богородиці”. Адже храмова ікона була святинею, і люди замовляли з неї копії та жертвували своїй церкві.

Ці припущення логічно виникають після детального обстеження пам’яток. Прочитання дарчих написів з датами, які виявлені на них, розширило коло знань про музейну “Покрову” та “Апостолів”. Ікона, з робочою назвою “Покрова в хмарах”, датована 1792 роком, 24 вересня. Дата зазначена старослов’янським письмом, яке відповідає цифровим значенням. З тексту напису довідуємося про імена дарителів. Це – Платівчевюк Василь ї його дружина Палагія. Інша ікона з умовною назвою “Покрова Богородиці в колі” датована 8 березня 1792 року та також має імена замовників-донаторів: Савюк та Олекса Гакман.

На долю Шпетківського дерев’яного храму випали нелегкі випробування, які були типовими для церкви за часів радянської доби. Відомо, що 1961 року церкву було закрито, а іконостас розібрано. Коли 1990 року церкву відновлювали та встановлювали новий іконостас, ікони для нього привезли з села Конятин. Одна з них датована 1815 роком.

Отже, цілком вірогідним є припущення, що перший іконостас Шпетківської церкви прикрашали нині музейні ікони “Покрова Богородиці” та “Апостоли”. Вони довгими роками знаходились на дзвіниці, де вітер і дощ, мороз і сонце не сприяли якнайкращому їх зберіганню і в напівзруйнованому вигляді потрапили до наших рук. Врятувати їх могло лише реставраційне втручання. Реставрацію здійснювали у Харківському художньо-промисловому інституті на кафедрі реставрації олійного та темперного живопису. Як видно з фотофіксації пам’яток, зробленої до реставрації, здеформовані полотна мали численні пошкодження. Основа була ветхою, з численними проривами, шар фарби осипався та мав значні утрати. Краї полотен з отворами від цвяхів – обтріпані. В ході реставрації здійснено ряд міроприємств. Було зведено прориви та проколи, відновлено утрати основи. Зведення проривів виконувалось за допомоги 5% клею ПВБ та ідентичних розсотаних ниток. Після того, як полотна розтягнули на робочий підрамник за допомоги паперу “крафт”, було проведено двостороннє закріплення 5% осетровим клеєм з яйцем та бактерицидом. За тим – очищено зворотній бік полотен. Таким чином відбулась підготовка полотен до дублювання. Дублювання на нову основу було проведено лише Покровської ікони, а до полотен з парним зображеннями Святих Апостолів вирішено підвести кромки. Підготовка ікони для дублювання та нового полотна проведено за належною схемою з кількома проклеюваннями осетровим клеєм з медом та бактерицидом. Після того з лицевого боку ікон було змито паперову проклейку та натягнуто їх на нові підрамники. В місцях утрат шару фарби та грунту підведено реставраційний грунт Після висихання грунту зроблено розчистку усієї поверхні від забруднень, а потім перекрито лаком. Після висихання лаку по всій поверхні ікони здійснено живописне тонування в місцях утрат шару фарби. Тонування проводилось олійними фарбами. В результаті проведених реставраційних заходів музейні ікони набули експозиційного вигляду.

Таким чином, комплексне дослідження ікон, які тепер є експонатами Чернівецького художнього музею, вводить до наукового обігу прекрасні зразки буковинського народного примітиву, автором яких є самобутній гуцульський народний майстер 1790-х років.

Література: 

Степовик Д. Історія української ікони Х-ХХстоліть. - Київ: Либідь, 1996.

Вуйцик Володимир. Жидачівська Оранта // Родовід. Наукові записки до історії культури України. – 1994. - Число 9.

Жолтовський П.М. Український живопис ХVII-XVIII ст..-Київ: Наукова Думка, 1978.

Пархоменко І. Датовані ікони ДМУОМ. // Образотворче мистецтво. – 1992. - ч. 2.

Українське народне малярство ХІІІ-ХХ століть. Альбом. Автори-упорядники В. І. Свєнцицька, В. П. Откович.- Київ: Мистецтво, 1991.

Яценко Л. Духом Запоріжжя, генієм незалежності. (Мистецтво “Вольностей козацьких”). // Образотворче мистецтво. 1997. – Число 1.