Dmytro_Antonovych

Дмитро Антонович і українське мистецтвознавство
наукові дослідження, організація освіти, музейна справа

Деякі аспекти експозиції Чернівецького художнього музею "Орнаментальне мистецтво Північної Буковини"
в контексті засадничих ідей Дмитра Антоновича.

Історія незбагненним чином поєднує різних людей, а також події в часі і просторі. Так столицю Чехословаччини і Чернівецьку область України, яка відома як Північна Буковина, єднають Музей Визвольної боротьби України в Празі та його засновника відомого українського культоролога Дмитра Антоновича і імена буковинців Степана Смаль-Стоцького (1859-1938) та Опанаса Шевчукевича (1902-1972). Український мовознавець і громадський діяч Степан Смаль-Стоцький, який очолював кафедру української мови і літератури Чернівецького університету і брав активну участь у національному відродженні Буковини в кінці ХІХ-поч. ХХ ст., прислужився справі розбудови музею в Празі як один з керівників Товариства „Музей визвольної боротьби України”. Твори Опанаса Шевчукевича - відомого самобутнього буковинського скульптора знаходились у збірці Музею Визвольної боротьби України в Празі. Його роботи було подано в експозиції музею. Рідкісну фотографію цього куточку експозиції 1932 року розміщено в книзі дослідника творчості українських митців в еміграції Оксани Пеленської.¹

На цьому історичному фото видно, що зпоміж інших творів Шевчуковича є дві скульптури 1928 року „Двоє” та ймовірно „Несміливість”. Митець передав музею низку своїх пластичних композицій, які були створені під час його навчання та роботи у Берліні у 1920-х роках. Цей період був найбільш яскравим і плідним у його творчій біографії. А 1931 року Шевчукевич повернувся на Буковину, де талант митця не знаходив благодатного грунту і поступово згасав, що зокрема зазначає перший директор Музею Визвольної боротьби України в Празі Дмитро Антонович (1877-1945) в статті „Українська скульптура”: „На Буковині молодий та експресивний майстер Панас Шевчукевич зовсім залишив скульптуру і зайнявся медициною”.²

Вочевидь йдеться не лише про імена буковинців, причетних до створення Музею Визвольної боротьби України в Празі. Питання узагальнення досвіду музейної діяльності і ролі наукових основ дослідження української культури має більш ширший контекст. В данному випадку йдеться про те, що в музейній і мистецтвознавчій практиці фахівці звертаються до багатого досвіду організатора музейної справи та наукових досліджень історика української культури Дмитра Антоновича. У цьому зв’язку ім’я Дмитра Антоновича набуває особливого змісту. Відтак предметом доповіді є розкриття витоків та обгрунтування концепції, як видається, єдиної в Україні експозиції „Орнаментальне мистецтво Північної Буковини” в контексті культурологічного осмислення української культурної спадщини Дмитром Антоновичем.

Експозиція художнього музею знайомить відвідувачів з образотворчим мистецтвом Північної Буковини XVII-XX ст, окрасою якого є унікальна колекція буковинських хатніх образів і низка творів релігійного малярства. Окремий розділ складають твори буковинського народного мистецтва, експозиційна ідея якого задекларована у його назві: „Орнаментальне мистецтво Північної Буковини XIX-XX cт.”. Важливо зазначити, що музейне зібрання формувалось переважно в результаті експедицій, які активно проводились нами на теренах краю з перших років існування та на початку 1990-х років. Під час численних експедицій, які проводились виключно по селах Буковинського краю, зібрано чимало матеріалів, серед яких, наприклад, стародруки, унікальні буковинські хатні образи, фрагменти різьблених іконостасів, хорогви, а також численні цінні етнографічні матеріали, які згодом посіли гідне місце в експозиції музею. За характером наша збирацька робота перегукується з музейними принципами Дмитра Антоновича. Зокрема 4 червня 1925 р. на одному з перших засідань підготовчого комітету Музею визвольної боротьби України в Празі він переконував : „Збирати треба все, бо і те, що може нині видаватися зовсім непотрібним і безвартісним, може часом мати велике значення і вартість". ³

Відтак разом із цінними іконописними пам’ятками, фонди музею збагатились вартісними колекціями тканих буковинських народних килимів, тайстр, горботок, переміток, вишитих сорочок та рушників, жіночих прикрас з бісеру, писанок, керамічних виробів, творів художньої обробки шкіри, різьблення та сницарства, розписних меблів тощо. В первісному варіанті експозиції ці етнографічні матеріали традиційно були подані у розділі „Буковинське декоративно-прикладне мистецтво”. Принагідно згадаємо і знакову сторінку біографії музею.Новостворений музей, як і десятки музеїв радянської доби, було

розміщено у стінах недіючого храму – у Кафедральному соборі. Роки здобуття Незалежності відкрили змінили музейне життя. 1991 року Чернівецький художній музей було розташовано у чудовій пам’ятці архітектури, зведеній 1910 року в стилі віденського модерну. Музей отримав шанс стати справжнім освітнім осередком культури і науково-дослідницькою установою з популяризації і вивчення історії мистецтва, культури і сучасних художніх процесів Північної Буковини. Розпочалася відповідальна робота по систематизації численних експедиційних знахідок та їх реставрації перед нами вперше відкрилася можливість опрацювати наукове обгрунтування ідейного задуму експозиції. Репрезентацію музейного зібрання образотворчого мистецтва вирішено було подати в експозиції згідно тематико-хронологічного принципу за розділами „Релігійне мистецтво”, „Мистецтво ХІХ та ХХ століття”, „Мистецтво портрета”.

Окрему увагу було приділено проблемі інтерпретації народного мистецтва Північної Буковини. Винятково привабливим був задум розглядати це завдання в сенсі виняткової мистецької цінності й унікальності проявів художньої культури краю. Подібний підхід вимагав заглибленого наукового осягнення і дослідження проблеми. Таким чином експозиція предметів етнографічного плану мала органічно відповідати специфіці саме художнього музею. Багато декоровані, технічно й майстерно виконані твори українського народного мистецтва Північної Буковини вирізняє своєрідна і стилістично виразна орнаментація. Прослідкувати й означити риси буковинського орнаменту видавалося нам надзвичайно вагомим і своєчасним завданням. Принагідно зазначити, що саме тоді до наукового обігу в Україні надійшла книжка „Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича”, що була видана у Києві.. 1993 року вперше українські фахівці змогли ознайомитись з науковим працями видатного історика українського мистецтва, авторитетного фахівця музейної справи Дмитра Антоновича. Пригадаймо у цьому зв’язку роботу Дмитра Антоновича „Український орнамент”, в якій дослідник наголошує, що орнамент, який „оздоблює витвір ужиткового знаряддя, належить до галузі мистецтва” , і це є „найменш досліджена галузь українського мистецтва”.⁴ І далі він підкреслює, нагальну необхідність „з’ясування завдання та прояснення мистецьких шляхів” розвитку орнаменту. ⁵ Відтак науковці музею, яких захопив інтенсивний творчий процес, усвідомлювали основне спрямування роботи в реалізації ідеї розкриття самобутньої культури краю взагалі і орнаментального мистецтва Буковини зокрема.

Кілька вступних слів власне про Буковину. Чернівецька область України - унікальний край. Ці українські землі, які розташовані на перехресті магістральних шляхів Центральної, Південної та Східної Європи, в силу свого геополітичного становища тривалий час перебували у складі інших держав. Ці землі здавна населяли і дотепер населяють українці, молдавани, румуни, росіяни, поляки, євреї тощо. Північна Буковина є прикладом гармонійного співіснування багатонаціональної спільности, етнічний склад якої формувався на слов'яно-українській основі. Феномен українського народного мистецтва Північної Буковини полягає в тому, що протягом значного історичного часу культура краю зростала і формувалася в умовах поліетнічності його населення. Перебуваючи у складі різних держав українці зберегли свою потужну етнокультуру. Разом з тим утверджувалась етнічна й культурна самобутність національних меншин Чернівецької області. За таких умов історичний культурний поступ багатонаціонального населення краю позначений взаємовпливами культур і об’єктивним процесом гармонійного формування самобутнього народного мистецтва Буковини. Відтак художня творчість буковинців набула унікальних ознак.

Саме ця обставина відповідним чином узгоджується з програмовим твердженням Дмитра Антоновича про складові єдиної української культури, якими є за його висловом „дещо відмінні культурні типи єдиного українського народу”. У вступі до збірки „Українська культура” він зазначає: „...сорокамільйонний український народ має й не може не мати різних культурних виявів, дещо відмінних у Карпатах, у Степу тощо, але в цілому має свою віками, навіть тисячоліттями вироблену єдину українську культуру, культуру Єдиної Соборної України”. ⁶ „...Культура тих центрів завжди випереджує, де сходиться більше різних народів і взаємно переплітають їх впливи”. ⁷ Далі читаємо: „...в українців особливості різних земель виявляють значну різноманітність. Гуцули, бойки, лемки, поліщуки, волиняни, подоляни, лівобережці, чи гетьманці, слобожани тощо мають свої відзнаки, культурно між собою відрізняються, але тільки в межах загальної і спільної всім їм української культури...”. ⁸ „... Взагалі здібність сприймати культурні впливи є необхідною передумовою культурного розвою і поступу кожного народу”.

Отже логіка нашого опрацювання концепції експозиціїї грунтується на тому, що культура Північної Буковини є своєрідною моделлю процесу культурного зростання і збагачення в результаті постійної акумуляції впливів різних культурних типів, що існують в її межах. Ці процеси відбувалися протягом тисячоліть. Тривають вони і в наш час. Це по-перше. І по-друге. Єдині творчі витоки, культурна єдність народів, які базуються на першообразах – архетипах національної свідомості з винятковою вітальною силою простежуються саме в орнаментальних схемах і мотивах. В них закодовані світоглядні основи і духовний досвід наших предків. Оскільки саме орнамент є концентрованим мистецьким виявом своєрідності культурних явищ і стилів, ми зупинилися на втіленні саме цієї ідеї. Відтак головна мета експозиції сформульована в такий спосіб аби визначити мистецькі прояви та своєрідність орнаментального мистецтва Буковини, як основного прояву української національної традиції. Вся увага сфокусована на темі буковинського орнаменту, його видах, декоративних функціях і загалом - на його художньості.

Таким чином концепція експозиції спрямована на те, щоб на багатому етнографічному матеріалі дослідити композицію, колорит, багатоваріантність стилізації мотивів орнаментації усіх видів народного мистецтва різних етнічних груп краю. Водночас було переосмислено доцільність традиційного систематичного принципу побудови експозиції, який в данному випадку радше був прерогативою етнографічного музею. Тому було обрано комплексно-тематичний принцип показу: за видами орнамента, його мотивами та тематикою. Надто важливим для нас було знайти виразний варіант художньо-архітектурного вирішення експозиції аби виявити мистецькі особливості буковинського народного мистецтва відтак прослідкувати цілісність художньої мови та образний лад буковинського орнаменту, яким щедро декоровані народні художні тканини, шкіряні вироби, писанки, різьблені побутові предмети, прикраси тощо. За основу організації експозиції було обрано варіант синтетичного підходу, провідним інструментом якого став концептуально-тематичний візуальний ряд. Отже експозицію умовно можна назвати „декоративним комплексом”, в якому кожний окремий експонат або групи різних експонатів підпорядковано провідній концепції.

Структуру експозиції „Орнаментальне мистецтво Північної Буковини” складають два основниих розділи: геометричний орнамент та рослинний орнамент. Різновиди орнаменту представлені такими групами як зооморфний, орнітоморфний та антропоморфний орнамент. Акцентовано увагу також на окремих мотивах, які набули оригінального втілення і стилізації в буковинському орнаментальному мистецтві. Йдеться насамперед про такі архаїчні мотиви як „дерево життя”, ромб, безконечник (названий буковинським меандром), коло, хрест, які є центральними архетипами життєвої сили, плодючості та світоустрою. Разом з тим всередині основних розділів акцентовано на етнографічних ознаках і орнаментальної культури Північної Буковини. Так геометричний орнамент є характерним для гірських районів Чернівецької області з гуцульським населенням (Вижницький, Путильський райони). Рослинний орнамент - для південної частини краю, де переважають впливи молдавської культури (Новоселицький, Глибоцький, Герцаївський райони). Певною своєрідністю буковинського орнаментального мистецтва позначені подільські райони: Кіцманський, Заставнівський, Хотинський, Сокирянський та Кельменецький.

Принципово важливим є провідна ознака візуального ряду, на якій слід особливо наголосити. До кожного з тематичних розділів залучені експонати різноманітних груп: вишиті сорочки, і горботки, манти, ткані килими, декорований шкіряний одяг, писанки, фаянсовий та керамічний посуд, різьблені дерев’яні предмети (хрести, тарелі, скрині, свічники) тощо. За приклад може правити розділ експозиції з таким прадавнім символічним орнаментальним мотивом, яким є дерево життя. Символ Світового Дерева в міфологічних уявленнях багатьох народів і зокрема українців слугував своєрідним зразком космоустрою. Цей потужний архетип вітальної сили проявляється в буковинському орнаменті ХІХ-ХХ століттях в яскравій і своєрідній мистецькій інтерпретації. Мотив дерева життя прослідковується як в геометричному та геометризованому виді орнаменту, так і в рослинному. В цьому експозиційному розділі подано твори виняткової мистецької вартості, що стали класикою народного мистецтва Буковини: вишиті сорочки межі ХІХ-ХХ ст., що походять із Заставнівського району Чернівецької області з довершеною ромбовидною орнаментацією рукавів, чудово декорований шкіряний кептар 20-х років ХХ ст (с. Сергії Путильського району), ошатна ткана фота поч. ХХ ст. із с. Глибока. Мотив „світового дерева” та „вазона” зустрічається не тільки у вишивці, ткацтві, художній обробці шкіри, а й у кераміці, писанкарстві, різьбі по дереву тощо. Відтак в цьому розділі розміщено й інші різноманітні експонати, основу декору яких складають також стилізовані мотиви дерева життя, вазону та букету. Серед них - кахлі, посуд, традиційні розписні шафа та скриня, писанки, килим, рідкісної краси перемітки тощо з усієї території Північної Буковини. В них спостерігається стилістична різноманітність і багатоваріантність трактування мотиву дерева життя.

Окремим розділом розкривається тема геометричного орнаменту, який переважає в гірській мистецтві Чернівецької області. Тут подано роботи майстрів здебільшого Вижниччини та Путильщини. Ошатно декоровані сорочки, рушники, серветки, кептарики, головний убор - капелюшиння, перемітки, розмаїття чоловічих та жіночих поясів, шкіряний черес, тайстри, ліжники, писанки, миски, жіночі прикраси... Переважання ромбу та його мотивів (ромби з гачками та ромбоподібна сітка), а також хреста, як провідних елементів орнаментальних схем, свідчать про усталену традиційність буковинського мистецтва, основу якого складають архетипи землі і засіяного поля. Геометричний орнамент знайшов свій розвиток і у своєрідно інтерпретованих килимових композиціях з рівнинних сіл Буковини. Районами поширення геометричного орнаменту є також Подністров’я та передгір’я. Окрасою експозиції є ромбоподібні орнаменти килима-оббиванця з міста Заставна та килима „Кавулі”із с. Шипинці Кіцманського районів, а також килима роботи майстрів із села Цурень Глибоцького району (датуються початком ХХ ст.). Експонується також килим з відомого осередку килимарства - села Дністрівка Кельменецького району (І пол ХХ ст.), який вирізняє складна розробка мотиву ромба, ідеограми берегині та ромба з гачками – землеробського символу родючості та магічного оберігального знака. Разом з мотивом ромбу в буковинському орнаменті доволі цікавими є і опрацювання древнього класичного мотиву безконечника – архетипу нескінченного плину буття, який в різних інтерпретаціях набирав символу основних стихій - води або ж сонця, що біжить. „Буковинський меандр”, як ще називають мотив безконечника, є основою оздоблення сорочки з Путильського району та писанок з гірських сіл. Прадавні символи всесвіту, вогню та сонця - різновидів хреста, розет, кола та півкола – є основою орнаментації традиційної гуцульської різьбленої скрині ХІХ ст. з Вижницького району та виняткової краси творів майстрів знаної родини Шкрібляків (свічник та тарелі). Як відомо Василь Шкрібляк ((1856-1928) був засновником Вижницького училища декоративно-прикладного мистецтва, що на Буковині.

Вишиті сорочки Вижницького та Путильського районів уславили гуцульські вироби багатством кольорових сполук, здебільшого червоного з жовтим та зеленим, причому червоний колір домінує. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і надають їй золотавого відблиску. Вишивки горянок характеризуються виключною стрункістю композицій. Усі композиції геометричного орнаменту мають безперервний ритм навкісних смуг, що складаються з дрібних геометричних мотивів. Відмінною рисою геометричних орнаментів є віртуозність і ювелірність внутрішньої розробки мотивів та висока технічність виконання.

Районами поширення рослинного орнаменту на Буковині переважно є рівнина та передгір’я області. Рослинний орнамент, крім вищезгаданого дерева життя, багато представлений квітковими мотивами, зображеннями виноградного грона (християнського символу жертовності) та ягід у виробах майстрів серед молдавського та румунського населення Новоселицького, Кіцманського, Глибоцького, Герцаївського та Сторожинецького районів. Орнаментальним узорам сорочок, переміток, горботок та великодніх мальованок як і композиціям з орнітоморфними та зооморфними мотивами властиве реаістичне трактування, подекуди з натуралістичною подачою. Техніка виконання – різновиди гладі. Колір відіграє декоративну функцію, тому він більш яскравий, насичений. Великі стилізовані квіти червоного, рожевого і бордового кольору (“ружі”) чергуються з листям, що нагадує дубове. Разом з традиційними квітами та листям, в килимових композиціях зображували груші, вишні і ягоди (килими с. Молодія Глибоцького району, 20-і роки ХХ ст., с. Шипинці Кіцманського району, поч. ХХ ст.). Виноградна лоза є мотивом як вишитих та тканих предметів одягу, так і сницарських виробів. Експозиція знайомить з різьбленими колонками та фрагментами іконостасів з буковинських храмів, привезених з музейних експедицій.

Крупномасштабними зображеннями вирізняються орнаменти сорочок, виконані бісером. Їх композиція складається здебільшого з квітів з листям. Особливого поширення такі сорочки набули у південних селах Буковини та Подністров’я. На Буковині також вишивали і круглими тонкими металевими пластинками – лелітками жовтого та білого металів. Веселкова барвистість цих сорочок з енергійними акцентами червоного та зеленого утворює цілісний ансамбль із килимами, чиї поліхромні композиції веселково звучать на чорному тлі.

Палітра рослинного та квіткового буковинського орнамету напрочуд багата й різноманітна. Особливо вишуканими є сорочки, в орнаментації яких присутній чорний колір. В деяких з них основний мотив облямовано чорним – так, крупні вишиті гладдю квіти синього і червоного кольору, які чергуються в композиції сорочки з с. Маморниця Глибоцького району з дрібними квітами і листям, обведені чорним, що підкреслює яскравість орнаменту. У Кельменецькому районі вишивка сорочок дуже стримана як за кольором, так і за орнаментацією. Нижня частина рукава залишається білою, низ мережиться і збирається у зборки — "пшеничку". Поширеними мотивами є різноманітні ягідки, квіти, букети з перевагою чорного кольору. Цікавим видом творів з рослинним орнаментом є сорочки, вишиті білими нитками, через що в народі одержали назву “білим по білому”. Шляхетною ошатністю вишиванок білим по білому та довершеними техніками їх виконання уславлені мистецькі витвори майстринь усіх районів краю, які вишивали з великим хистом і надхненням.

Разом із колористичними особливостями буковинського орнаменту в експозиції простежено також й композиційні його відмінності, які є властивими кожній геграфічній зоні та етнічній групі Буковини. Показово це проявляється у вишивці (крій та декор рукавів сорочок) та у ткацтві (килими, залавники та оббиванці).

Окрему групу музейних предметів складають різноманітні витвори народного мистецтва із зображеннями тварин та птахів, що є одною з характерних рис буковинського орнаменту Серед експонатів із зооморфними мотивами на особливу увагу заслуговуює унікальна колекція традиційних буковинських килимів з мотивом коня – прадавнім оберегом і символом сонця і світла. Окреме місце серед них посідає килим кінця ХІХ ст. (село Шипинці Кіцманського району), основу декору якого складає багатодільна композиція із стилізованим зображенням коней і вершників. Цікавим є розпис шафи, домінантою композицїю якого є графічно-виразне зображення коня з вершником.

Останній експонат привертає увагу також архаїчним антропоморфним мотивом. Зображення людських постатей різноманітного стилістичного втілення є одною із відмінностей традиційного характеру орнаментів Буковини. Яскравим прикладом є оздоблення різьбленого свічника-трійці кінця ХІХ-поч.ХХ ст. (село Зруб-Комарівці Сторожинецького району) – одним із цінних трофеїв музейних експедицій.

Усталеність і багатство буковинського орнаментального мистецтва переконливо ілюструють ще кілька окремих змістовних тематичних розділів. Вони є особливою прикметою експозиції „Орнаментальне митецтво Північної Буковини”. Одним з них є колекція буковинських писанок, мальованок, дряпанок, крашанок, крапанок. Дві тисячі писанок привезені з наукових експедицій, що проводились в усіх районах Чернівецької області. Декор буковинської писанки є невичерпним джерелом дослідження розвитку буковинського орнаменту, символіки образної системи його мотивів, колористичного вирішення та розмаїття композиційних схем. Цінними експонатами є також численні зразки орнаментів приватної збірки невтомного буковинського збирача народного мистецтва народного майстра декоративно-прикладного мистецтва Михайла Фірчука (1930-1992) із села Виженка Вижницького району та оригінали орнаментальних композицій, автором яких є відомий народний майстер художник-орнаменталіст Георгій Гарас (1901-1972) з м. Вашківці Вижницького району.

На закінчення підсумуємо, що створення експозиції та концептуальна подача багатого етнографічного матеріалу в специфічній атмосфері художнього музею має не лише дозвільну та освітню функції, а й певну актуальність в поглибленні знань про українське мистецтво. Окрім того, методика опрацювання експозиції художнього музею „Орнаментальне мистецтво Північної Буковини” є кроком на шляху до об’єктивного наукового підходу в дослідженні феномену буковинського орнаменту – одного із самобутніх і яскравих проявів української народного мистецтва. Згадуючи сьогодні судження професора Дмитра Антоновича, що орнамент є „безмежно широким предметом для спеціальних дослідів” ⁹, утверджуємося в думці, що саме орнаментальна культура у неповторний спосіб яскраво вирізняє духовну царину українського народу. Сподіваємось, що досвід Чернівецького художнього музею та його експозиція „Орнаментальне мистецтво Північної Буковини” гідно прислужиться шляхетній справі дослідження національної культури.

В доповіді розглядається актуальність музейної та наукової спадщини організатора та першого директора Музею Визвольної боротьби України у Празі професора Дмитра Антоновича. Основну увагу приділено висвітленню концепції експонування творів народного мистецтва Північної Буковини у Чернівецькому художньому музеї. Також підкреслено, що тематична спрямованість експозиції відкриває практичну можливість поглибленого дослідження локальних проявів і оригінальності художніх якостей українського орнаменту, який відповідно поглядам відомого культуролога є „безмежно широким предметом для спеціальних дослідів”. Водночас наголошується на своєрідності орнаментального мистецтва Північної Буковини в умовах її поліетнічності, що яскраво акцентує справедливість твердження Дмитра Антоновича про унікальність культури подібних центрів „в межах загальної і спільної всім їм української культури”. Разом з тим зазначено, що теза дослідника української культури Дмитра Антоновича про широке і активне комплектування музейних колекцій залишається надзвичайно цінною і дієвою в сучасній музейній практиці.

In this report the vitality of the scientific and museum heritage of Professor Dmitry Antonovich, as an organizer and first director of the Museum of the Struggle for Liberation of Ukraine in Prague, is analyzed. The main attention is paid to a concept of the exhibition of folk art in the Chernivtsi Art Museum in Ukraine. It is also emphasized that the thematic orientation of the exposition gives an opportunity of the profound research of the local representation and originality of art properties of the Ukrainian ornament which, according to theory of this well known culturologist, is "a boundless-wide subject for special research". The originality of the ornamental art of Northern Bukovina, as a very polyethnic region, is also marked. It clearly demonstrates the validity of Dmitry Antonovich’s statement about uniqueness of such cultural centers "within Ukrainian culture, which is general and common one for all of them". We also note that the Dmitry Antonovich’s thesis about wide and active formation of the museum collections remains extremely valuable and important in the modern museum practice.

¹ Оксана Пеленська. Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині. Нью Йорк-Прага, 2005, с.59

²Антонович Дмитро. Українська скульптура. In Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. Київ, 1993, с. 304

³Мушинка Микола. Музей визвольної боротьби України в Празі та доля його фондів: історико-архівні нариси. Київ, 1996.[online]. Доступ з URL:http://www.archives.gov.ua/Publicat/Mushynka_M/Part_I-II.php#Zasnuv