Як невідомі стали відомими.
(Моше Бараш, Едуард Грютцнер, Франц Кюгер)

                За музейним написом  „Невідомий художник” завжди існує реальне ім’я автора. Визначення його є предметом дослідження мистецтвознавців.
Про наукові дослідження під час роботи в Чернівецькому художньому музеї сьогоднішня розповідь. Йдеться про встановлення імен трьох авторів музейних експонатів 2003-2006 роках. Ними виявились непересічні особистості у світі мистецтва: німецькі художники Едуард Грютцнер і Франц Крюгер та  народжений у Чернівцях всесвітньо відомий історик мистецтва Моше Бараш.
 

Розпочнемо з розповіді  про визначення імені автора картини „Мефістофель” з колекції нових надходжень чернівецького художнього музею. Цей твір підписний, проте його занесено до книги вступу як роботу невідомого майстра через те, що автограф не піддавався точному прочитанню.

На картині зображено постать чоловіка в чорному. Його спотворене огидною гримасою обличчя, порожній погляд холодних немов незрячих очей та роги викликають відразу і неспокій. Художник в доволі експресивний спосіб передав через червоно-чорне співставлення кольорів драматичне звучання образу та символічний зміст постаті Антихриста.

Розгляд авторської манери, характеру письма, емоційного впливу твору спочатку не наштовхували на жодні аналогії. Характерних індвідуальних проявів  авторської манери раніше відомих живописців визначити не представлялось можливим.

 Із самого початку не викликало сумнівів те, що твір належить художнику ХХ століття, про що свідчать характерні прийоми експресивного пастозного письма та узагальненість зображення. Поступово коло пошуків і припущень ширилось. Уважний і тривалий розгляд оригіналу та збільшених фотографічних заображень картини і її фрагментів дозволило з’ясувати наступне. Нижче під підписом доволі чітко прочитувалася дата „932”. Відтак став „відкриватися” й підпис латинськими буквами. Спочатку доволі впевнено прочитувалися чотири букви „(?)aras..(?)”. Зрештою стало зрозумілим, що першою є „B”. Отже прочитується: „Baras(..)”? Тепер можна було розпочати пошуки в інтернеті. Не відпускало відчуття певних аналогій з почутим і навіть баченим десь раніше... Пророблялися численні варіанти. Дійшла черга перевірити і прізвище Бараш. Розгляд інформації про Барашів показав, що з них усіх доцільно уважно розглянути лише одного: на ім’я Моше Бараш (Moshe Barasch) (1920, Чернівці - 2004, Ієрусалим). Пригадувалось прочитане! Це той Мосе або інакше Моісей Бараш, чиї роботи мали гучний успіх в Чернівцях минулого століття. Саме про нього – талановитого 12-річного хлопця писали чернівецькі газети 1930-х років. Виринули з пам’яті рядки статті Опанаса Шевчукевича „Мошко а Опанас” в газеті „Час”від 9, 20 грудня 1932 року, в якій він писав про підтримку паном Залозецьким виставки юного чернівецького художника, водночас з тривогою зазначав про сподівання експонувати власні твори після приїзду з Німеччини.

Поступово накопичувалась інформація. Пам’яталися і кілька слів всезнаючого Івана Снігура, коли він прохопився з приводу авторства твору „Мефістофель”: „Це колись був такий талановитий хлопчина...”. А коли в інтернеті трапились рядки літературознавця, викладача Чернівецького університету Петра Рихла, де він згадує про картини „вундеркінда, дванадцятирічного єврейського художника Моісея Бараша” з Чернівецького єврейського центру „Хесед Шушана”, то миттєво стало зрозумілим, що саме там колись побіжно впав погляд на твори, такі близькі до музейного „Мефістофеля”.

А далі вже легко знаходилися сайти, з публікаціями про наукові дослідження і численні видання з історії європейського мистецтва дослідника із світовим ім’ям, професора Моше Бараша. Він був засновником департаменту історії мистецтва, бібліотеки і слайдколекції в Єврейському Університеті в Ієрусалимі, який і очолив 1961 року. Три покоління студентів в Ізраїлі зростали на книгах, які писав і видавав Моше Бараш. Його книги вперше допомогли заснувати і впровадити термінологію теорії  мистецтва на івриті.

 Моше Бараш – перший ізраїльський історик мистецтва, який отримав світове визнання. Він був учнем відомого історика мистецтва Ервіна Панофськи і розробляв концепцію теоріі мистецтва, яку сформулював в численних своїх книгах. На відміну від традиційної часової періодизації історії мистецтва його методологія розвитку мистецтва грунтується на іконологічному підході. Він доводив засадничу роль жестів і міміки у створенні образу художників різних епох і країн, досліджував взаємозалежність образотворчого мистецтва та риторики доби середніх віків і Ренессансу. Його книги є в продажу, в тому числі і в інтернет-магазинах в перекладі багатьма мовами. Серед них фундаментальні праці з естетики та теорії мистецтва „Теорія мистецтва від Платона до Вінкельмана”, „Нові теорії мистецтва: від Вінкельмана до Бодлера”, а також такі оригінальні праці, як „Сліпота: історія ментального образу в західній думці”, „Мова мистецтва: дослідження інтерпретації”, „Сучасна історія мистецтва”, „Джотто и мова жестів”, „Світло і колір в теоріі мистецтва італійського Ренессансу” та багато інших.

Водночас інформація про чернівецьке дитинство Моше Бараша здебільшого зводиться до кількох стандартних фраз. Проте результати опрацювання численних  джерел дають можливість скласти уявлення про той період життя, який нас надто цікавить у зв’язку з живописними дитячими студіями Бараша. Дізнаємося, що він походив  із ортодоксальної єврейської родини. Батьками юного художника і майбутнього історика мистецтва були Менахем і Густа Бараш. Хлопчик зростав у атмосфері шанобливого ставлення до єврейської історії і культури, був винятково здібною дитиною, рано почав малювати.  Його твори експонувалися на виставках в Чернівцях, Празі, Будапешті та Бостоні, куди він щоразу виїздив.

Надзвичайно інформативними є спогади учениці професора Моше Бараша Люби Фрідман „Мислення образами. Пам’яті Моше Бараша” (2005). В них читаємо цікаві деталі про його виховання, формування світогляду і становлення його особистості. Вже в ранні роки він був чутливим до художньої інтерпретації дійсності та до слова надто до символіки візуальних образів. Свої нотатки він завжди заносив до своїх численних записників та писав щоденник. Вже 1935 року у видавництві „Аврора” у Чернівцях вийшла друком книга 15-річного Моше Бараша німецькою мовою „Нелегкі шляхи віри”. До уваги сучасних дослідників: цікавий факт! Через 33 роки він написав статью „Рефлексії на надгробках (в Чернівцях): Спогади дитинства”, Відень 1988. В ній автор дослідив зображення на деяких надгробках на єврейському кладовищі середини XVIII-ХХ ст. в його рідному місті Чернівці. Зокрема він називає імена різьбярів, та місця їх навчання. Написи і декоративні елементи є також предметом його розгляду.

Відтак ще кілька біографічних штрихів чернівецького періоду життя. 1938-1939 роках Моше Бараш навчався у Римській Академії красних мистецтв. Після повернення до Чернівців 1941 року потрапив до гето. 1942 року був одружений з Бертою Гандельман. 1946 року виїхав до Німеччини. З 1948 року розпочався ієрусалимський період його життя,  в новій країні – Ізраелі, на його новій батьківщині, якій він віддав більше п’ятьдесяти років життя.

Ознайомлення з життям та науковою спадщиною відомого інтелектуала, людини енциклопедичних знань, авторитетного дослідника Моше Бараша дає можливість зробити висновок, що його звернення до образу Мефістофеля ще в дитинстві, не стало випадковим фактом біографії. Адже в своїх численних теоретичних працях він із захопленням дослідника неодноразово з’ясовував способи візуального  зображення кінця світу та Антихриста. За кілька тижнів до смерті Моше Бараш завершив книгу „Про іконографію Всесвітнього Потопу”.

Від його чернівецької картини „Мефістофель” до його останньої наукової роботи минуло 62 роки.
 

Провадимо далі. Друга історія пов’язана з картиною „Монахи в пивниці”. Вона походить з Краєвого музею і надійшла до художнього музею як твір невідомого Е. Гуіцнера. В процесі дослідження, стало зрозумілим, що автор – це неіснуючий маляр з неіснуючим прізвищем. А виникло воно через те, що саме в такий спосіб комусь в минулому вдалося прочитати  на полотні власноручний підпис автора. За розвідкою справжнього імені художника пригадуються цікаві історії, переказ яких забрав би чимало часу. Досить лише зазначити, що в нагоді стали рідкісний музейний каталог, виданий в Австрії на початку ХХст. з бібліотеки Опанаса Шевчукевича, бюлетені московської галереї „Альфа-Арт”, інтернетівські сайти світових мистецьких аукціонів, зокрема сайт австрійської галереї Сассоні, де проходив продаж живописних копій картин із зображеннями монахів тощо... В процесі осмислення прочитаного в різноманітних джерелах і перегляду творів ХІХ ст. окреслилось ім’я автора – художника, який полюбляв малювати іронічні композиції на теми монастирського побуту. Передчуття близької перемоги з’явилось, коли виявилась важлива обставина. Пошук і вивчення творів цього майстра вказав на портретну подібність одного з персонажів музейної композиції „В монастирській пивниці”, який  часто зустрічається в його роботах. Повний об’єм зібраної інформації, а також порівняльний аналіз почерку художника, манери письма, ретельного тонкого рисунку, ідентичності типажів та їх психологічних характеристик дозволили стверджувати, що автором нашого твору є майстер жанрового живопису, професор та почесний член Мюнхенської  Академії образотворчих мистецтв німецький художник австрійського походження Едуард фон Грютцнер (1846-1925). Уславив свій талант цей відомий митець композиціями на теми монастирського життя, а також ілюстраціями до творів Вільяма Шекспіра. Зокрема видання твору „Генріх ІV” спричинило його надзвичайну популярність в США та  Великобританії.

          Успіхові в роботі над ідентифікацією імені автора полотна «Монахи в пивниці» сприяло і те, що Едуард Грютцнер не забутий і в наш час. Про нього вдалося зустріти цікаві відомості в інтернеті. Сучасників приваблюють його майстерно виконані реалістичні жанрові композиції  з характерним для автора кепкуванням з пороків людської натури, виняткове почуття гумору, влучні  іронічні характеристики персонажів. Особливо популярними є "Жартівливе читання у бібліотеці монастиря" (1879), "Сценка у таверні" (1883), "Солодка помста" або "Монахи, що грають у карти" (1901) тощо.

Наступна робота про визначення імені німецького живописця, чия робота „Битва під Грохувом” експонується в художньому музеї. Багатофігурне полотно передає драматичний момент військового зіткнення російської кавалерії з кіннотою польських повстанців в історичній битві під Варшавою 1831 року.  До наших фондів ця невеликого формату картина надійшла із Львівського історичного музею як твір невідомого автора, що походить із зібрання Любомирських у Львові. Під час реставрації було відкрито кілька букв з авторського підпису і дата „35”: латинські „F”, „К”, кілька вертикальних рисок та буква „g”, що дало підставу умовно записати в музейних документах автора  батальної сцени як „Ф. Клюг (?)”. Пошуки живописця з подібним прізвищем, який міг бути автором, „Битви під Грохувом”, довгий час не мали результатів. Перегляд  імен художників близьких за звучанням, переконав, що слід уважно дослідити список митців на інше ім’я – Ф. Крюгер. Його склали дев’ять художників Крюгерів, які відомі у світовому мистецтві різних часів. Серед тих Крюгерів – Фрідріх, Фердинанд і два Франци. Аналіз їх творчості і  років життя вказували, що лише Франц Крюгер (1797-1857) заслуговував на увагу. Адже саме він є відомим зображеннями кінних парадів та битв. Відтак з’ясовано і творчу біографію Франца Крюгера –  німецького баталіста та портретиста, твори якого прикрашають музеї Німеччини та Росії. Його творча спадщина складає також 5000 рисунків та етюдів. Франс Крюгер був дійсним членом Академії мистецтв, придворним живописцем Вільгельма ІІІ, фаворитом Вільгельма ІV, а також улюбленим художником російського царя Миколи І. 1812 року він навчався в Берлінськй Академії мистецтв, невдовзі продовжив навчання самостійно. Він захоплювався малюванням своїх улюблених коней і собак, проводячи багато часу в імператорських стайнях. Пізніше за високу майстерність в зображенні коней його назвали Кінний Крюгер. 1824 року молодий художник створив серію графічних портретів членів імператорської родини та її оточення, в яких помітні як малярські здобутки, так і вади в передачі пропорційності людських фігур. Поступово його майстерність зростала, він набував популярності як портретист і як баталіст, звертаючись до теми наполеонівських війн. Природньо, що і запекла битва поляків з російською гвардією 1831 року, сучасником якої був Крюгер, могла стати предметом його уваги.

Порівняння  численних живописних і графічних творів Франца Крюгера з музейним полотном, дослідження властивих автору характерних прийомів побудови композиції та пластичної точності передачі об’ємів дали підстави для припущень на користь його авторства „Битви під Грохувом”. На відміну від офіційного пензля художника, протокольної стрункості кавалерійських рядів у його панорамах з війсковими парадами та чіткої сухості промальовок, нашу картину вирізняє свіжість імпровізації та  розкута емоційна живописність. Радше вона перегукується з іншою групою олійних та графічних творів Крюгера. Серед них, наприклад, „Драгуни. Атака”. 1827 року, „Російські керасири” 1839 року.  Звертають також на себе увагу деякі особливості почерку митця. А саме - властиві його пензлю такі прийоми письма, як утворення бганок на білому одязі та написання неба в музейній батальній сцені.  Для передачі білого кольору рукавів сорочок військових художник швидкими рухами прокладає білилами окремі смуги, подібні до тих, якими передає білі драперії, наприклад, в серії літографських портретів 1924 року. Прикметно, що цей живописний прийом не спостерігається в його парадних портретах пізнішого періоду творчості. Почерк Франца Крюгера впізнаємо і в способі зображення блакитно-білого, забарвленого рожевими відблисками неба, яке повсякчас зустрічаємо в композиціях полювань, виїздів вершників, і як тло в багатьох парадних портетах (Портрет Івана Паскевича, 1834) та етюдах („Парад у Петербурзі”, 1837). Саме так подано небо і  в „Битві під Грохувом”. Виявилось можливим також прослідкувати подібність типажів російських драгунів в картині з тими, що спостерігаємо, наприклад, в композиціях „Російська гвардія” 1832 та 1835 років.

Таким чином невідомий художник, пізніше художник на ім’я  Ф.Клюг(?) поступився місцем представнику бідермейера німецькому живописцю і графіку першої половини ХІХ століття Францу Крюгеру. 

... Мріється далі робота над створенням виставки в Чернівецькому художньому музеї дитячих живописних творів Моше Бараша і друкованих матеріалів про непересічну історію життя видатного історика мистецтва родом із Чернівців.  Привабливою видається і перспектива організації міжнародного наукового семінара в нашому місті з питань творчості німецького живописця австрійського походження Едуарда Грютцнера і німецького художника Франца Крюгера.

 Газета "Чернівці", 28 липня 2006 року. №30 (820).